- 15 -

— Мені потрібно зайти до кравчині а ще в лавку з травами, — Кіріс все ще перебула в здивуванні від години перебування в таверні.

Кайлос й раніше сюди навідувалася, та вперше вона звернула увагу на розмови відвідувачів, а  розмов було багатенько й про що тільки ці розмови не були. Окрім того, що їй прийшлося витратити годину свого часу на не потрібні плітки, компанія старшого лейтенанта їй подобалась, невимушені жарти, вказівки щодо відвідувачів, та їхні звички, котрі могли розповісти про володаря тих чи інших звичок. Кіріс давно не проводила з кимось так весело час.

— Без проблем. Я в змозі повернутися до палацу самотужки.

Розпрощавшись з помічницею Алоро, Норкман кілька разів йдучи вулицею звертав навмання за перші  повороти, які йому зустрічалися. Нікого не було ліпшого в шпигуванні аніж легіон Вогняного Аспіда, і коли  аматори намагалися робити свою справу добре, це викликало сміх у солдатів легіону. Не те щоб Лойд цього не підозрював, але лихе передчуття його не покидало.

«Ніхто в таверні не знає про червоний палац, а ні його жителів. Про дзеркало й мови йти не може. Це мав би бути той, хто володіє інформацією. Звичному пересічному злочинцю це не під силу!»

Норкман сповільнив ходьбу, коли вийшов до центральної площі, все ще помічаю косим поглядом чоловіка в каптурі, який за ним слідкував й не відставав від нього, а ні на крок.

«Він знає хто я такий, інших причин для переслідування немає. Значить злочинець розуміє, що сюди імператор надіслав військових і він не покидав місцевості гірського хребта Чорногори! Він не використовував поки дзеркала!» — усвідомлення прийшло до Лойда різко, — «тут не можна чаклувати! Постраждають не винні! Треба рухатись до скель.»

Норкман розправив плечі й швидким кроком рушив з міста. Тридцять хвилин в нього зайняло, щоб відійти на безпечну відстань від міста, й приховати свою присутність від зацікавлених зівак. Коли він наблизився до ущелини, то зупинився.

— Виходь!

Лойд не просив, він наказував.

— Я знав, що не лишусь не поміченим. Ваша слава, старший лейтенанте Норкмане, вас упереджає! — чоловік вийшов відразу із-за рогу скелі, знімаючи свій каптур. Незнайомець демонстративно схилив голову в поклоні, після чого широко всміхнувся демонструючи пожовклі свої зуби. — Може мої манери вам не припадуть до смаку, але вже так сталося, — чоловік розправив руки, кілька разів змахнув пальцями, мов гукаючи когось. — Так вже судилось, — чоловік гучно загиготів.

 Норкман не відразу зрозумів жест незнайомця, але його тіло рефлекторно стало в  бойову позицію й перехопило випущений дерев’яний кілок. Різко, з крутого розвороту, він запустив кілок туди, звідки було його випущено. Глухе зойкання та звук падіння тіла привернув увагу розбійника.

— Ви цим мене збиралися зупинити? — він глузливо всміхнувся, після чого прошепотів: — Ignis рugnus!

Стиснув долоні щільно в кулаки, вони вмить покрилися щільним вогнем приймаючи форму боксерських рукавиць. Лойд знав, що заклинання було легким в порівняні з рештою, які він використовував, але саме це заклинання чудово підходило як для ближнього бою, так і для дальніх атак. Він не став чекати, доки всі вороги йому покажуться, тож почав стрімко розмахувати кулаками, наносячи чіткі ударив повітря. Чоловік який стояв в центрі не відразу зрозумів, що саме робив Лойд. Та коли в нього поцілив вогняний кулак прямісінько в сонячне сплетіння, він втратив рівновагу, спіймавши тяжку задуху та запаморочення в голові.

«Два… чотири… шість… вісім…дев’ять?!»

Непритомні чоловіки валялися, мов збиті кеглі.

«Надто легко… щось не так…»

Норкман почав оглядатися по сторонах, вглядаючись в низькі кущі хвойних дерев, на круті схили скель. Аж раптом дощ із саморобних коротких списів полетів в нього темною хмарою. Але знову, це не було чимось складним для Норкмана. Круговий розворот та удар, полум’я якого закрутилось вкривши дерев’яні списи.

— Відволікаєшся, старший лейтенанте!

Невідомий голос пронісся надто близько з Лойдом. Різкий біль в області лівого боку та лезо, яке виблискувало в сонячному сяйві. Чоловік, закриваючи своє обличчя тримав міцно руків’я, дивлячись на здивованого старшого лейтенанта.

Лойд замахнувся, й поцілив кулаком прямісінько в обличчя незнайомцю, який покотився кубарем від удару.

— Магія! — здивовано виголосив він, коли зрозумів, що вогонь зник з його рук.

Кинджал все ще стирчав з його тіла. Норкман кілька разів спробував викликати вогонь, та нічого не виходило.

«Треба звідсіля забиратися!»

Рана починала пекти, колоти, а кров знову виступала на сорочці багряною плямою. Норкман притиснув пальці до кинджала, кривлячись від болю. Чоловік який застромив зброю йому в бік не став продовжувати бійку, підвівшись він похапцем почав втікати, навіть не поглянувши на решту розбійників. В голові Лойда паморочилося, перед очима знову все мутніло, кров надто швидко витікала із рани.

— Мені треба дістатись палацу…

Примітки:

Ignis рugnus — в перекладі з латинської мови — вогняний кулак.