- 12 -

Сон дався тяжко Норкману, він навіть не розгорнув книгу, яку взяв із зали. Надто сильно вібрувало його серце, а в голові було забагато водокрутів думок, щоб дати йому нормально заснути. Коли блиснули перші промені сонця, які залили кімнату, Лойд відкрив очі від подиву. Вся кімната була залита стрілами-променями, які малювали дивні візерунки на підлозі крізь решітку на вікні.

 — Ілюзія, — він протягнув долоню до вікна, торкаючись тонких які між собою перепліталися утворюючи щільну та надійну решітку.

Вікно справді існувало, хіба що відкривалося в середину, а не назовні. Краєвид з кімнати Лойда відкривався казковим – гостроверхі скелі із білими шапками, опущений туман який схожий на пролите молоко, промені сонця, які мов списи, протикали тінь пишних крон дерев.

Привівши себе в порядок й закінчив гігієнічні процедури, Норкман відправився до чорного ходу. Він добре запам’ятав розташування палацу з карти, тож знайти чорний хід не склало для нього проблем. Та все ж йдучи пустими коридорами, відчуття того, що цей палац належав привидам, його не відпускало. Надто самотній палац, як і його власник.

Зовні палац не мав вікон, та представляв собою двоповерхову будівлю з виступами та двома симетричними крилами. Плоский дах та зубчасті виступи які нагадували укріплення на оборонних вежах були частиною декору, а не для справжнього розташування війська для оборони.

— Як на нього не поглянь, а уваги він зайвої не привертає. Хіба що кольором.

Норкман кілька разів поглянув на калитку, яка ледь трималася на завісах; потім на колони на яких стояли статуетки левів. Він нічогісінько не знайшов, хіба що ледь помітку цятку крові, яка лишилася на колоті і та, скоріше за все випадково. Не було ні зачіпок, ні поняття того, як злодію вдалося дізнатися про артефакт і проникнути до закинутого замку, стежина яка повна небезпек.

Останнє навело на цікаву думку старшого лейтенанта Норкмана.

«Якщо вони по черзі відправляються у місто, значить мусить бути й інша стежина. Безпечніша за ту якою йшли ми. Тож є два варіанти, або артефакт викрали випадково, не знаючи його цінності, або ж хтось, хто відвідує місто ненароком розповів історію палацу!»

Здогадки Норкмана нічим не підкріплювалися, але він мав впевнитися або ж спростувати їх.

— Знайшов щось? Я вчора з Редом тут все оглянула і окрім тої малої цятки, яку ти й сам бачив, нічого немає.

Голос Вестри відволік Лойда від думок. Його обличчя відразу спохмурніло: брови насупились утворюючи складку шкіри між ними; вилиці стали ще гостріші, а стиснуті щелепи лиш зайве підкреслювали його обурення.

— Що з тобою?

— Солдат Соло, тобі не здається, що деталі місії розповідати чужинцям заборонено?

Він стиснув долоні в кулаки на яких шкіра зблідла. Норкман злився, і ця злість була не контрольованою.

— Цей чужинець врятував тобі життя. Це не занадто?

— Я також хотів би ВАС, солдат Соло запитати, це не занадто?! Що ВИ про нього знаєте, що так впевнені в його добрих намірах?

— Він врятував тобі життя, цього достатньо. Принаймні мені, — вона механічно доторкнулася ґудзиків на своєму жакеті. — Ти говорив не будувати кордонів, але сам зараз мені…

— Ти перша це почала. Вчора за вечерею, хіба ні?! — він її перебив, не давши договорити. — Тобі ж подобається компанія Редрейна Алоро, і показувати те, наскільки ти віддана військовій справі та старшому по званню.

— Я не збираюся продовжувати з тобою цю безглузду дискусію. Сніданок вже накрили.

Соло круто розвернулася й покрокувала геть.

— Передай Алоро, що в мене справи в місті. На сніданок не чекайте.

— Я піду з тобою! — Соло зупинилася, знову круто розвернувшись до нього. — Ти не можеш сам вирушити до міста не знаючи дороги! Це небезпечно.

— Краще оглянь місце, де знаходився артефакт. В палаці є люди, які зможуть мене супроводити. Безпечно.

Коли з дверей вийшов Редрейн, старший лейтенант Норкман та солдат Соло змовкли, кидаючи одне в одного справні іскри люті.

— Сніданок вже накритий. Ходімо! — ввічливо він запросив. — Після сніданку Кіріс вас зможе супроводити в місто, — він поглянув на Лойда, після чого ледь вклонився. — Перепрошую, вашу розмову було чутно в коридорах палацу.

***

Сніданок пройшов в абсолютній мовчанці, аж доки Норкман не залишив палац у супроводі Кіріс. Настрій був зіпсований у Вестри, тож все своє обурення вона вирішила направити на пошуки зачіпок. Окрім незрозумілої поведінки старшого лейтенанта, Соло турбував Алоро, який своєю присутністю змушував забувати про істину причину її знаходження в цьому палаці.

— Чи можу я оглянути місце, де був артефакт?

— Звісно. Я проведу.

Редрейн залишався спокійним, як для того, кого гучно обговорювали в не надто хорошому тоні, але він не підіймав цю тему, за що йому Вестра була вдячна.

Вестра йшла позаду нього, й дозволила собі непристойно розглядати його накачані ікра, стегна, тонку талію, яку чітко підкреслював широкий пояс. Соло навіть було шкода Редрейна, яку довелося все життя провести в палаці, без можливості покинути його більше аніж на один день.