- 10 -

— Він казав про тепле вітання, але ми не змогли схопити дівку! — розлючено зашипів очільник із розбійників. Він стряхнув зі своїх плечей мантію, яка приземлилась на підлогу з гуркотом через роги. — Хтось втрутився! — Лрес змірював підлогу тяжкими кроками. Його тінь ковзала по стіні, від багаття яке горіло в каміні. — Цей чаклун навмисне вичікував, щоб наблизитися, — Несвальд почесав свою сиву бороду. — Він міг відразу напасти, але чомусь вичікував доки цей лейтенант не втратить свідомість. Так чи що?!

— Старший лейтенант Норкман. Так його дівка кликала, — промовив низького зросту чоловік, на ім'я Кетор з сім’ї Калмінів. — В нас не буде проблем, що ми отруїли військового ще й такого звання?

—  Та що нам його звання. Нам потрібно дізнатися, хто втрутився! Він був небезпечнішим із всіх, кого я зустрічав. 

Несвальд продовжував міряти кроками кімнату, тримаючи руки схрещеними прямо над своїм круглим пузом, на якому ледь був застібнутий пасок. Лрес був розбійником в третьому поколінні, і все своє життя він не бачив іншого, окрім вдалих грабунків та обмін золота на їжу, зрою чи одяг.

— Ні, Несвальде, поранений військовий – це негаразди. Серйозні негаразди. Ми нічого не знаємо про викрадений скарб із того палацу. Можливо червона маска нас обдурила! В цьому потрібно розібратися.

— Кетор ти стільки прожив часу, а весь час поводишся так, мов грабуєш вперше.

Лрес поглянув на старого чаклуна, який навчав магію майже кожного в їхній немаленькій команді.

— Вперше, за вкраденим скарбом відправляють королівських солдатів. Легіон імператора – не жарти. Нам жилося дотепер, бо крали ми не багато й не так щоб за нами гналися солдати.

— Кетор заспокойся, ми все одно не змогли дівку схопити, лиш отруїти того лейтенант. Не дивись на мене так. Гаразд, старшого лейтенанта. Може його підлікують, — Несвальд зупинився, знову чухаючи свою бороду. — Нам потрібно терміново зустрітися з червоною маскою! Геном того чаклуна, якого ми зустріли... ми йому не рівня точно!

***

Скільки часу минуло, дві-три години чи більше, старший лейтенант Норкман не знав. Серце стукотіло тривожно й  насторожено. Він ледь піднявся на ліктях, його тіло нило від оніміння, а голова дещо гуділа.

Жакета не було, а груднина була перемотана чистими бинтами наверх яких була натягнута простора сорочка на розмір більша аніж потрібно було.  Лойд оглянувся, кімната була невеликою, без вікон та з мінімум меблів: ліжко, комод, стіл та стілець. Стіни були з червоного каменю, і лиш невеличка свічка на столі була єдиним джерелом світла.

— Я що, в палаці Нехац-Аісу?!

Норкман спробував встати з ліжка, і це йому ледь вдалося. Коли він почув віддалений голос Вестри, в його голові мелькнули останні події. Старший лейтенант щосили рушив до дверей.

— Весі!

Яке його було здивування побачити напарницю у вишуканій сукні замість військової форми. Кілька секунд він стояв мовчки, похмуро дивлячись на неї. Розпущене білосніжне волосся, срібляста сукня з вільним низом та рукавами. Норкмана роздратувало навіть не сукня Вестри, а те, як вона люб’язно тримала під руку незнайомого чоловіка.

Незнайомець мав високий зріст, був дещо худорлявим, але це було оманливим в його зовнішності. Ікри на ногах, плечі, руки та постава говорили про його щоденні тренування і навіть його одяг цього не міг приховати. Світла шкіра зовсім не поєднувалася з його чорним волоссям та сірими, як холодна сталь очима. Найгидкішим в незнайомцю для Лойда стала його широка привітна посмішка, яку він дарував солдату Соло.

— Старший лейтенант Норкман, нарешті ви прокинулися. Редрейн Алоро, — він протягнув руку для знайомства. — Можна просто Ред.

Алоро був одягнутий у військові берци, його штани були пошиті з тої ж тканини, з якої шили військову форму, от тільки сорочка надто була вільно заправлена в штани й надто глибокий виріз на грудях.

Протягнута рука лишилася не потиснутою, Лойд перевів уважний погляд на Вестру, його права брова піднялась в німому запитані. Соло ніяково прийняла руку від Редрейна, сховавши свої руки за спиною.

— Старший лейтенант Норкман, як чудово, що ви прокинулися! — пробубоніла Вестра, відвівши погляд від нього в сторону.

— Мені хтось пояснить, що тут відбувається? — невдоволено запитав Норкман.