- 7 -

Норкман здивовано дивився на дівчину яка заливалася дзвінким сміхом. Для нього було звична надмірна увага жіночої частини, але він ніколи не стикався із таким способом фліртуванням. Минуло кілька секунд перш ніж Лойд заговорив:

— Ви закінчили?! Я б хотів випити свій грог на самоті. Дякую.

Старший лейтенант Норкман вивісив свій піджак разом з накидкою все ще лишаючись у мокрій сорочці. Роздягатися перед дівчам він не збирався.

— Я б могла вам випрасувати і воно до світанку…

— Я просив лише глечик грогу.

— Вибачте!

Дівчина ніяково закрила обличчя долонями й буквально вилетіла з його кімнати, ледь не збиваючи Вестру з ніг.

— Весі?! — здивовано промовив Лойд її ім’я.

На годину вже була одинадцята й відвідувачі пішли з таверни. Тишу порушував тихий цокіт годинника та тріскотіння багаття.

— Я… — розгублено почала Соло. — Карта, — вона дістала з кишені карту палацу. — Хотіла поділитися ідеєю, яка мені спала на думку.

— Проходь, — рівно промовив Лойд, знімаючи з себе мокру сорочку.

На кілька секунд Вестра дозволила собі затримати погляд на підкачаному тілі Лойда, свій погляд. Його рельєфи, спина, талія, плечі, завжди були привабливими, але зараз, їй здавалось що він став ще привабливішим. Його нова зачіска, татуювання робили його брутальнішим, харизматичнішим.

— Ти не збираєшся одягнутися? — Соло відвела погляд в сторону.

— Тобі дискомфортно?

— Ні.

— Мені також. Сідай за стіл, — Лойд поставив дві склянки куди налив гарячого грогу. Кімната в нього була така ж як у Вестри – камін, ліжко, сухі дрова та вугіль, стіл з двома стільцями та невеличка шафа-комод.  — Яка тобі ідея прийшла? Чи мені також тобі ВИ-кати?!

Вестра проігнорувала його останнє запитання, розгортаючи на столі карту палацу Нехац-Ауіс.

— Весь палац оточений охоронним заклинанням і якби хтось спробував проникнути, закляття спрацювало й охорона була б сповіщена. Але якщо заклинання було обприскане кров’ю, воно могло ослабнути й злодій цим міг скористатися. В палаці є два входи: один головний із брамою, другий запасний, і виводить він до саду. Саме цим входом міг скористатися злодій. Кілька сходинок, невеличкі двері, які можна вибити навіть проста смертна.

Норкман кілька секунд дивився на зображений палац та його запасний вхід, яким справді міг скористатися злодій.

— Ось, поглянь…ТЕ, ось ці два леви, які стоять поруч зі сходами до дверей, скоріш за все вони і є тими артефактами, які замикають охоронне заклинання. І якщо злодій здогадався, він міг просто кілька крапель своєї крові капнути на ці статуетки й заклинання б ослабло.

Норкман кілька секунд вдивлявся в мізерні малюнки двох статуеток-левів, які стояли на квадратних колонах відразу біля крихітної калитки. Вестра могла мати рацію, але це нічого їм не давало.

— Якщо ти навіть маєш рацію, — Лойд відкинувся на спинку стільця, потягуючи грог маленькими ковтками. — Зараз це не допоможе зрозуміти де злодій. Спочатку потрібно прибути до палацу, щоб все оглянути. Якщо злодій вчинив, як ти кажеш ми зможемо помітити сліди його крові, — він зробив ще один довгий ковток смакуючи напій, який дещо змушував його голову тяжчати. — Поки ми тут, — його погляд зупинився на стелі, — ми безсильні. І закінчуй мені вже ВИ-кати! Ти оголеною ходила в моєму домі, але якщо ти хочеш вибудувати кордони, справа твоя.

Норкман говорив легко, Соло запросто повірила в його байдужість до неї.

— Погоджуюсь, моя поведінка неприйнятна.

— Нарешті ми дійшли згоди, — на його губах ковзнула зваблива посмішка.

— Тоді завтра вирушаємо на світанку?

— Так. А зараз нам потрібно в ліжко. Дорога триватиме довго.

Вестра згорнула карту, й пішла до кімнати так і не торкнувшись налитого грогу. Її серце гупотіло так, що вона хвилювалась, що цей стукіт почує Лойд. Чи не вперше вона раділа гучному грюкоту небес та барабанній мелодії дощу. А ще раділа тому, що старший лейтенант Норкман прогнав дівицю, яка скоріше за все намагалася з ним фліртувати.

— Яка ж вона нестерпна, — Лойд одним махом випив склянку грогу, яку він наливав Вестрі, ліниво зняв штани й впав на ліжко, дивлячись на негоду через вікно. — Це буде ду-уже складна місія.

Норкман провалився в сон надто швидко і дякував за це випивці, яка позбавила його зайвих думок про білявку, яка зводила його з розуму.