- 5 -

Серед чотирьох королівств не було вправнішого чаклуна аніж Грейдмар, та слава до нього прийшла не відразу.

Вправним хлопець був, вмілим і душею добрим. Роботи тяжкої не боявся, навчання не цурався одне лиш стихійною магією він не володів. І щоб Грейдмар не робив, не приймав його люд, сміючись, що той, чарівником захотів стати, не маючи стихійної магії.

— А я в тебе вірю, все в тебе вийде, — сказала принцеса, яка закохалася в парубка. — Станеш чарівником прийдеш мене сватати?

— Прийду, — весело відповів Грейдмар, надихнувшись словами принцеси.

Грейдмар духом не здався, й вирішив втілити задумане в будь-що. Прийшов він до ковальні й став просити батька, щоб той йому допоміг.

— Хочу викувати меча, такого, щоб різав навпіл все чого торкався. Щита, щоб від всього захищав. Персня, щоб магію поглинав, а дзеркало, щоб завжди правду говорило та дорогу вказувало туди, чого душа прагне найбільше.

Почухав батько чоло, поглянув на сина, після чого дістав стару скриню, а якій різні коштовності лежали.

— Скарби, які дісталися мені від батька. Послужать тобі вони краще, аніж мені. Тож використай їх і зроби задумане. Хай весь світ боїться твоїх артефактів!

Грейдмар тринадцять діб не виходив із ковальні, гучно стукаючи молотом, шумлячи гарячою парою. Полум’я палахкотіло в ковальні, випускаючи чорні клубки диму. Грейдмар не здавався і на чотирнадцяту добу вийшов він з ковальні. Золотий перстень блищав на його лівій руці, якою він тримав також блискучого щита. В правій руці в нього був меч, а за пазухою дзеркало.

Вирушив Грейдмар до короля, щоб його дочку сватати.

— Парубче, а чого тут тобі треба? — презирливо запитав король. — Що, справді хочеш мою доньку собі за дружину?!

— Справді хочу, — відповів Грейдмар.

— От якщо переможеш моїх рицарів-чаклунів, буде твоя. А якщо ні, все твоє, стане моє. І навічне служіння станеш ти й твоя родина.

Погодився Грейдмар, навіть не роздумуючи. На арені зібралися королівські рицарі й почали випускати заклинання в хлопця простого. Та Грейдмар був не простим, від щита його всі заклинання відскакували, а якщо десь долітало до нього, то перстень все поглинав. Змахнув він кілька разів мечем, та й полягали вояки королівські.

Король взявся за голову, не збирався він доньку віддавати за простолюдина, та й замкнув принцесу у вежі.

Дістав Грейдмар своє чарівне дзеркало й промовив:

— Покажи мені стежину до моєї судженої рядженої, яку не обійдеш і на коні не об'їдеш.

Показало дзеркало стежину й вежу, в якій була принцеса. Грейдмар звільнив свою кохану. Здався король й влаштував бенкетування на весілля молодятам.

 Грейдмара вином частували, й доки він веселився поцупили люди його скарби, заздрячи йому. Грейдмару скарби стали вже й не потрібні, магія в ньому прокинулась, та незвичайна, не стихійна. Людей лікувати він міг, й речі рухати, чого не вміли чаклуни зі стихією.

Розкрадені скарби й досі світом гуляють, й люд не знає, що найбільшу силу свою вони проявляють, коли власник всі чотири артефакти має.

***

— Я завжди знав, що наші казки дивні й в них відсутня логіка, але ця… — Лойд скептично поглянув на капітана, який щойно йому розповів дитячу казку. — Навіть не знаю яких слів підібрати.

— Казка є казкою, логіки в них не варто шукати, але в цій є зерно правди. Грейдмар один з основоположників всіх лікувальних заклинань, і саме через те, що він в досконалості опанував не стихійною магією, дало шанс людям які не мали стихії, відчувати свою значущість серед чаклунів. Ні для кого не є секретом, що людей ділять на класи. І навіть якщо закон говорить про рівність, насправді ж такого нічого немає. Ти або володієш магією і чогось досягаєш, або ж ти прислужуєш тому, хто володіє. Жорстоко, але факт.

Рован повернувся на своє місце, сівши знову за стіл.

Вестра яка весь цей час не слухала розмови капітана та старшого лейтенанта, повністю була поглиблена книгою та артефактами, які там описувалися.

—  Нідгьоґґ – істота з тілом змії, лапами та рогами дракона. Його луска із золота, а полум’я його прирівнюється до чорного полум’я, яке не згасає доки володар сам того не забажає. Тут пишеться, що Грейдмар впіймав його, і зробив з його шкури чарівне дзеркало, в яке помістив душу змія-дракона. Зачакловане дзеркальце завжди говорить правду власникові. Показує стежину до бажаного, як в казці.

— Читай далі, — порекомендував Рован.

— Відкриває все приховане, й змушує оточення підкорюватися власникові дзеркала, — прочитала Соло. — Невже це правда? — Вона відірвала погляд від книги, дивлячись на капітана.

— Так, — кивнув він головою, — тому я й сказав, що не раджу в нього заглядати. Цей артефакт один із найнебезпечніших у світі. І його потрібно чим скоріше повернути на законне місце.

— Під законним місцем ти маєш на увазі скарбницю імператора? — запитав Лойд.

— Так. Я вже говорив, що цими артефактами заборонено володіти. Їхнє місце якомога далі від людей та їхньої нестримної цікавості.