- 3 -

Вестра із блаженством занурилася в гарячу ванну наповнену різним ароматизованими маслами, морською сіллю. Її виснажене тіло вимагало перепочинку, та хорошого сну який буде більше за чотири години, але таку розкіш вона собі не могла дозволити.

Провалившись на випробувальному терміні в легіоні Фенікса, Вестрі конче потрібно було пройти всі випробування в легіоні Вогняного Аспіда. Не те щоб вона мріяла присвятити своє життя військовій службі в конкретному легіоні, скоріше вся справа була у фінансах. Обоє її батьків були залучені в легіоні Тетраморф, присвятив своє життя повністю розробкою різноманітних артефактів. Велична ціль, яка зовсім не забезпечувала родину фінансово.

Вестра взагалі усвідомила, наскільки їхня родина самотня і кожен сам по собі. Старший брат віддалився, занурившись у військову служу у Феніксі, батьки майже не покидали Тетраморф, Вестрі залишилося брати долю у свої руки самостійно.

Соло поставила собі цілі, які бажала виконати всі до одного. Після вступу її метою стало отримання звання, і для цього потрібне успішне виконання сто місій. Знайомство з Івеною дещо посунули її плани, а Жовтневий бал, куди вона пішла у супроводі Норкмана запаморочили їй голову.

Соло не планувала закохуватися, але й не ставила собі обмеження з приводу кохання. Та коли ці почуття її почали топити, й всі поставлені цілі відійшли на зовсім інший план, вона зрозуміла, що пора їй отямитися. А можливо отямитися їй допомогло випадок, який боляче роз’їдав її почуття, мов кислота – папір.

Очі защипало від солоних сліз, Вестра міцно їх заплющила й пірнула під воду. Вона намагалась прогнати дурні думки які все не переставали крутитися в голові. Так було завжди, кожнісінького разу коли вона поверталася до легіону, спогади накривали її з головою.

Пів року назад.

Після Жовтневого балу минув тиждень.

Засинати в міцних обіймах Лойда – для Ветри було вершиною мрій. Варто було їй поступитися, й викинути своє упередження стосовно його почуттів, як все стало мов з книжок про кохання. Романтичні побачення, верхова їзда на конях, жаркі поцілунки. Норкман був зрілим чоловіком, чітко давав зрозуміти, що він хоче в стосунках. Та все ж відчуття нещирості, час від часу переслідувало Вестру. Особливо це почуття загострювалося коли вони зустрічалися з Рованом та Івеною.

Вестра усвідомлювала, що навмисне шукає короткі погляди, випадкові дотики. Ревнощі брали верх. Їхнє стримування не привели ні до чого хорошого. Соло не хотіла ділитися із нав’язливим відчуттям зради ні Лойдом, ні з Івеною.

Вона засинала й прокидалася в його обіймах, все було добре. Та все хороше колись закінчується. Чергова зустріч з друзями, яка закінчилася добрячим захмелінням Норкмана та Енвуда, та хвилюванням Соло.

— Я так більше не можу… — сонно пробурмотів Норкман, ледь натягуючи на себе ковдру.

Він був п’яним. Навіть не зміг самостійно дійти додому чи роздягнутися. Вестра вперше  бачила його таким. Його погляд був не сфокусованим, а дихання рваним.

— Ти про що? — схвильовано запитала Вестра підійнявшись на ліктях.

— З тобою.

— Що зі мною?

Її серце ледь пропустило удар.

— Ти думаєш, що я нічого не помічаю?! Я все помічаю, — Лойд облизав пересохлі губи. — Ти шукаєш привід. Скрізь.

— А є що шукати?

— Ти знаєш відпові…

Норкман не договорив. Гучне сопіння розлетілося по кімнаті.

— Лой! Прокинься! Лой, — вона штурхнула його кілька разів, та все було марно, він міцно спав.

Вестра підірвалася з ліжка, зачинившись у ванній. Серце гупало, вилітало з грудей, а очі защипало від сліз. Вона можливо й знала відповідь, та ревнощі сліпили все хороше, зводячи почуття на нуль.

«Треба з цим закінчувати…», — подумала Вестра, проплакавши зо дві години у ванній.

***

Вестра винирнула з води, коли та вже остаточно охолола, а її тіло не почало труситись від втрати тепла.

— Мені потрібна місія… Тривала місія!