Глава 7

Глава 7

 Пробудження було пекельним. Голова розколювалася. Те, що творилося у роті, більше нагадувало пустелю Сахара. Коли я спробувала сповзти з дивану, світ навколо закружляв. Застогнавши, я обхопила нещасну голову руками. Дивно, але навіть у такому стані пам’ятала кожну деталь вчорашнього дня і вечора. Навіть розмова з привидом у дзеркалі. Від останнього по спині пробігла липка цівка поту. Все, тепер вже точно ніколи спиртного до рота не візьму! А то і справді закінчу дні в гамівній сорочці у дурці.

– Ну що, люба, готова до трудових подвигів? – пролунав у голові бадьорий голос Анжели.

І ось тоді я все ж таки впала з дивану. Деякий час лежала, втупившись у стелю, і намагалася зібрати уламки звичного світу. Звичайного, простого і зрозумілого, де мертві мирно собі покояться у землі, а живі надані власній долі. Світу, де з дзеркала на тебе дивиться лише власне жалюгідне відображення, а не котячі очі подруги. Він був розбитий вщент, і я більше не могла зрозуміти, як жити далі.

– Ну, досить вже філософствувати! – у голосі Анжели почулося легке роздратування. – Поки ти тут будеш валятися, Оксана у нас Бориску поцупить... Зараз піднімаєш свою тушку з підлоги, йдеш у душ і приводиш себе в порядок. А далі почнемо розробляти план дій.

Я не знайшла в собі сили навіть кивнути. Тупо зібрала руки і ноги і прийняла сидяче положення. Коли запаморочення трохи пройшло, піднялася і побрела у ванну. Тамтешнє дзеркало зустріло мене моїм власним очманілим відображенням. Господи, невже, те, що відбувається, насправді?! Це не мара? Або мені і правда краще терміново до лікаря звернутися?!

– Ні, ти все ж таки рідкісна зануда, Танько! – страдницьки зітхнула Анжела. – Це правда, заспокойся!

– Але як?! – квапливо вмиваючись і вичавлюючи зубну пасту на щітку, запитала я.

– Ну, ти ж уже встигла розвідати, що моя бабця була відьмою.

– Так, – повним пасти ротом промугикала я. – Але все одно не уявляю, як таке можливо!

– Це дзеркало, що тобі Боря віддав, передавалося в нашій родині з покоління в покоління. Воно саме по собі силу має. Знаєш, скільки відьом у нього дивилося? І звичайне дзеркало здатне запам’ятовувати і утримувати енергію. А таке взагалі! Недобре ми з моєю бабцею розлучилися. Коли вона мені всю цю нісенітницю почала верзти про відьомську спадщину, я подумала, що наді мною знущаються. Почала гнати втришия, а бабця сказала, що скоро помре і так чи інакше силу мені передасть. Я зрозуміла, що вона зовсім без клепки в голові, і справді випхала її за двері. А потім мені це дзеркало прислали… Ти сама в нього дивилася. Знаєш, як не по собі стає від цього. А коли звідти на тебе починає інший світ лізти, то й взагалі!..

– Інший світ?! – я захлинулася пастою, закашлялася і квапливо стала полоскати рота.

– Ага. Відьми і таке бачити можуть. І, скажу я тобі, видовище не для слабкодухих! Хотіла звільнитися від клятого дзеркала, так воно само до мене поверталося. Викину на смітник, а на ранок вона знову біля моєї подушки лежить. Вже і розбивала його, і топила в річці. Марно... Ось тоді і зрозуміла, що бабуся правду говорила! І від цього спадку мені не нікуди не дітися. Вирішила я тоді звернутися до священика, щоб освятив цей відьомський предмет. Думала, раптом це мене звільнить. І якраз коли переходила дорогу, прямуючи до церкви, мене й збила машина. На смерть. А кляте дзеркало неушкодженим залишилося і повернулося до шкатулки!

– А чому ти не схотіла прийняти дар? – здивувалася я.

– Сама не знаю. Тоді мені це здавалося таким страшним, що ніяк не хотіла погоджуватися. Згадала, як бабцю всі ненавиділи, проклинали. Їй навіть довелося виїхати, бо ледве травити не почали. Навіть чоловік відвернувся від неї через її дар, на стороні гуляв. А вона тоді іншого зустріла... Іноземця. Тоді виїхати за кордон було набагато важче, ніж зараз. Але йому якось вдалося домовитися, щоб її до нього відпустили. Він не останній чоловік був. Впливовий. Не знаю вже, чи то бабця його так причарувала, чи справді в них велике кохання сталося. Не цікавилася цим. Але моя родина про неї довго з того часу нічого не чула.

– Почекай, виходить, вона свою силу в це дзеркало передала? – жахнулася я.

– Так. Тепер я знаю, що коли бабуся вмирала, вона його у руках тримала. Напевно, обряд якийсь провела особливий. Але поки хтось не прийме силу, вона не зможе до кінця звільнитися. Так що...

Мої очі знову полізли на лоба.

– Хочеш сказати, що вона зараз тут, з тобою?

– Не зовсім. Швидше, застрягла між цим і потойбічним світом. Іноді тільки висовується.

– А ти? Чому ти залишилася?

– Сама не знаю, – почулося тяжке зітхання. – Може, через те, що надто не хотіла вмирати. Я тоді дивилася на себе зверху і думала про те, як же це все несправедливо! Мене збиралися на роботі підвищити, Боря другу дитину хотів. І якась така лють охопила, що я ніби вчепилася за щось. І не пішла...

– І ти весь цей час спостерігала за нами?

Мої руки затремтіли, коли я витиралася після душу рушником.

– Так... – почувся слабкий невиразний голос. – Важко було дивитися на це. Але ти молодець... Зберегла моїх чоловіків...