Глава 5

Глава 5

Останнього разу я була на дачі в Анжели та Бориса минулого року, коли вони скликали друзів на шашлики. Пам’ятаю, як відчувала себе не в своїй тарілці, блукаючи серед людей явно не мого кола. Всі приятелі моєї подруги були людьми забезпеченими і вели себе відповідно.

Ні, вони не ображали мене і не насміхалися. Їм це і не потрібно було. Але ті погляди, які кидали на мій скромний одяг, куплений на ринку, і мої позбавлені переваг салонів краси обличчя і тіло, говорили краще за будь-які слова. Для них я ніби залишалася невидимкою. Недолугим горобцем, який по безглуздій випадковості залетів у вишукане товариство лебедів та пав.

І я намагалася вести себе ще тихіше і непомітніше, ніж завжди. Допомагала Анжелі з їжею, прагнула бути корисною, щоб хоч якось виправдати своє перебування в цьому колі. Могла б, звичайно, і зовсім не приїжджати на такі заходи. Але мені так рідко вдавалося побути в компанії Анжели і Бориса, що була готова витерпіти що завгодно.

Білий гарний будинок з доглянутим газоном і невеликим садом навівав думки про інше, закордонне і забезпечене життя. Мені завжди тут було незатишно. Я звикла до інших дач: із зручностями на вулиці і величезними городами, на яких доводилося пахати від зорі до зорі. Там би я була на своєму місці. Могла і картоплю посадити, і консервацію наробити. Мама мене виховувала по-старому, як гарну господиню і вправну робітницю. Анжела ж наймала для догляду за садом і самим будинком когось з місцевих, а замість власних запасів вважала за краще купувати у магазинах.

Без господині будинок ніби якось потьмянів і осиротів. Забутий сад заріс бур’янами, на давно некошеному газоні стирчали пучки трави та сміття, занесеного звідкись вітром. Напевно, Борис сюди давно не навідувався і перестав взагалі дбати про цей дім.

Мене охопила туга. Я уявила собі, що те ж саме зараз відбувається з його серцем. Здичавіле, заросле бур’янами болю і сліз. Як же хотілося взяти сапу або інший садовий інвентар і викорчувати всю цю гидоту з коренем.

Хочу, щоб Борис був щасливий! Нехай і не зі мною. З цією думкою я постаралася змиритися, поки ми їхали сюди. Та розмова на дорозі чітко закарбувалася в пам’яті, і, напевно, була мені необхідна, як контрастний душ для млявого тілу. Пора рухатися далі! Але сьогодні я дозволю собі востаннє на повну насолодитися близькістю Бориса.

Ми стали заносити до будинку коробки і складати у виділену для старих речей кімнату. Скрізь був пил, по кутах навіть висіло павутиння. Я не могла на це дивитися спокійно. Щойно ми закінчили з переносом речей, взяла пилосос і ганчірку і зайнялася прибиранням.

Борис вдячно мені посміхнувся і пішов готувати нам обід. Він спеціально захопив із собою продукти для цих цілей. Як у старі добрі часи дістав агрегат для барбекю і став підсмажувати м’ясо та овочі.

З відчиненого вікна долинали апетитні запахи, і я відчувала ні з чим незрівняне задоволення. Зараз ми і справді здавалися родиною, яка поділила між собою хатні обов’язки. Потім зберемося за смачною їжею і будемо розмовляти. Про що завгодно. Нехай навіть про дрібниці або дитячі спогади. Сьогодні Борис належить лише мені, і я назавжди запам’ятаю це відчуття.

Витерши до блиску чергову шафу, я випадково глянула у вікно. Ганчірка випала з пальців, які ніби втратили усі сили. Поряд з усміхненим Борисом, який клопотав над м’ясом, стояла жінка.

Я одразу впізнала її. Сусідка по дачі. Одна з тих, кого запрошували на спільні дружні посиденьки. Висока, струнка, з пишним, явно несправжнім бюстом і фарбованими до лялькової білизни волоссям. Вона томно гралася з довгою золотою сережкою і щось говорила Борису.

Здається, її звуть Ольга... або Оксана... Не можу згадати ім’я. Пам’ятаю, що вона заміжня за вдвічі старшим від неї чоловіком. Але він рідко з’являвся на наших вечорницях, весь час проводив на роботі у місті. Це анітрохи не заважало молодій дружині насолоджуватися життям.

У цей момент Ольга-Оксана злегка нахилилася у бік Бориса, демонструючи таке відкрите декольте, що величезні груди ледь не вивалилися назовні. Я ледь не заскреготіла зубами, проте негайно з гіркотою окоротила себе. З чого це надумала проявляти невдоволення? У мене немає ніяких прав на Бориса! До того ж він сам мені сказав, що збирається шукати нову дружину. Але я навіть знайшла собі виправдання – ця Ольга-Оксана заміжня, тому я маю повне право турбуватися про долю друга. Йому не потрібна пуста інтрижка!

Я рішуче попрямувала до них, по дорозі нашвидку поправивши одяг і вимивши руки. Шкода, не здогадалася привести до ладу волосся. Воно вибилися з пучка і стирчало у всі боки. Глянувши на себе в дзеркало, я жахнулася, але вирішила, що і так зійде. Зрештою, це ж не я намагаюся справити враження на Бориса.

Побачивши мене, він помахав рукою.

– А ось і Тетянка. Тань, а до нас Оксана прийшла!

Все ж таки Оксана.

– Доброго дня, – буркнула я, підійшовши ближче.

Моя поява явно не викликала у сусідки радості. Губи на мить скривилися у зневажливій гримасі, але негайно розсунулися в нещирій доброзичливій усмішці.

– Вітаю! А я ось на запах прийшла! – жартівливим тоном сказала вона. – Зраділа, що сусіди повернулися.