Глава 1. Ворожка

Оксана стояла перед старими, скрипучими дверима, злегка затискаючи пальці в кулак. Табличка над входом, прикрашена напівстертою позолотою, хвалилася написом: "Ворожка Марфа. Поверну долю, знайду щастя". Вона вагалася, але відчувала, що більше не може чекати.
Їй було тридцять чотири. Струнка, з правильними рисами обличчя, вона могла б стати прикрасою будь-якої вечірки чи світського заходу, якби не втомлений погляд і тінь розчарування в сірих очах. Світле, майже пшеничне волосся було зібране в недбалий пучок — не з наміром, а з браку сил приділити собі увагу. Оксана завжди виглядала доглянуто, але зараз навіть її улюблена бежева пальто здавалася їй непотрібною оболонкою, за якою ховалося пусте серце.
Вона зробила крок уперед, штовхнувши двері.
Всередині пахло ладаном, воском і якоюсь гіркою травою, яку Оксана не могла розпізнати. Її погляд відразу впав на низький стіл, накритий бордовою оксамитовою скатертиною. На ньому стояли свічки, а поруч — розкладені карти таро. За столом сиділа ворожка.
Марфа виглядала як жінка поза часом. Їй можна було дати як п’ятдесят, так і сімдесят років. Високе худорляве обличчя з виразними скулами, глибокі, пронизливі очі кольору бурштину, підкреслені чорним олівцем. Червона помада на губах додавала їй драматичності, а срібні кільця і браслети на руках дзвеніли з кожним рухом. Виглядала вона наче актриса зі старого фільму — загадкова, чарівна і трохи лякаюча.
— Ви прийшли за відповідями, — мовила Марфа навіть без привітання. Її голос був низьким, трохи хриплим, але напрочуд спокійним, немов вона знала всі секрети світу.
Оксана ковтнула повітря і, несміливо знявши пальто, сіла на стілець.
— Я… я не знаю, що далі. Мені тридцять чотири, і я вже не вірю в любов.
Марфа ледь помітно усміхнулася. Її тонкі пальці торкнулися карт.
— Любов? Це лише одне з тисяч слів, які люди використовують, щоб не називати самотності. Ти шукаєш не любов, а відповіді. Давай подивимося, що каже доля.
Вона витягнула першу карту й поклала її на стіл. Оксана затамувала подих, спостерігаючи за рухами, які здавалися їй сакральним ритуалом.
— "Порожній місяць", — прочитала Марфа, уважно вдивляючись у символи на карті. Її очі на мить затуманилися. — Ти не там шукаєш.
Оксана нахилилася ближче.
— Що це означає?
Марфа підняла на неї погляд.
— Твоє щастя не там, де ти його очікуєш. Щоб знайти любов, ти маєш спочатку знайти себе.
Оксана відкинулася на спинку стільця, відчуваючи, як слова ворожки боляче відгукнулися всередині. Вона раптом зрозуміла, що це правда. Вона роками жила так, ніби справжнє життя почнеться лише тоді, коли поруч з’явиться "той самий". Її бажання відповідати чужим очікуванням зруйнувало її власне "я".
— Але як знайти себе? — прошепотіла вона, майже боячись почути відповідь.
Марфа дістала ще одну карту.
— "Колесо Фортуни". Випадок змінить усе. Але для цього ти маєш прийняти, що твоя доля — не лише у твоїх руках. Іноді потрібно відпустити контроль.
Оксана дивилася на карту і не могла зрозуміти, як це зробити. Як відпустити мрії, які так довго тримала в собі?