Найвеличніша афера в історії.

У попередньому розділі ми погодилися, що думки — це просто хмари. Вони припливають і відпливають. Але хто ж тоді небо? Хто той, хто бачить ці хмари?

Розум миттєво підкидає готову відповідь: "Я!"

І тут починається найвеличніша афера в історії людства. Афера, в якій шахрай, жертва і слідчий — одна й та сама особа. Ти.

Що ж таке це "Я"? Давай спробуємо його зловити.

Коли ти говориш "я", кого маєш на увазі?

• Своє тіло? Але ж тіло постійно змінюється. Його клітини оновлюються, воно старіє, воно може хворіти чи одужувати. Ти ж не кажеш: "Це не я на дитячій фотографії, бо моє тіло було іншим". Тіло — це скоріше твій дім у цьому світі, твій аватар, але не ти.

• Свій розум? Свої спогади? Ми вже з'ясували, що думки — це невпинний потік. Спогади — лише примари минулого. Твої погляди, знання, переконання змінювалися десятки разів. Той/та "ти", що був(ла) у 15 років, — це та сама людина, що й зараз? Чи це просто набір старих ментальних файлів? Розум — це інструмент, а не його власник.

• Свою професію? Соціальну роль? "Я — менеджерка", "Я — батько", "Я — митець". Це все лише тимчасові костюми, які ми носимо в суспільстві. Що станеться, якщо ти зміниш роботу або діти виростуть? Хіба "ти" зникнеш? Це лише маски, які зручно носити, але небезпечно вважати своїм обличчям.

Так хто ж ховається за всіма цими масками, ролями, думками й відчуттями?

Мудреці Сходу називали цю конструкцію "его". Це не щось зле чи погане. Це просто уявний центр особистості, зліплений зі спогадів, переконань, страхів та соціальних ярликів. Це персонаж, якого ти граєш з самого дитинства. І ти настільки вжився/вжилася в цю роль, що забув(ла), хто ти є насправді — той/та, хто грає цю роль.

Его — це як цибулина. Ти знімаєш один шар ("я — моя робота"), під ним інший ("я — мої стосунки"), потім ще один ("я — мої досягнення"). І коли ти знімеш усі-усі шари... що залишиться?

Порожнеча? Ні.

Залишиться чиста, мовчазна Присутність. Той простір усвідомлення, в якому з'являються всі ці шари. Той/та, хто був(ла) з тобою у 5 років, у 20, і є зараз. Той/та, хто дивиться на світ твоїми очима і слухає твоїми вухами.

Великий мудрець Рамана Махарші пропонував найпростіший і найглибший шлях до цієї істини. Він не просив вірити в богів чи слідувати ритуалам. Він пропонував лише одне — запитувати себе: "Хто я?"

Це питання — не головоломка для розуму. Його мета — не отримати інтелектуальну відповідь типу "Я — душа" чи "Я — свідомість". Бо це будуть лише нові концепції, нові ґрати для твоєї в'язниці. Сенс цього питання — розвернути промінь уваги від об'єктів (думок, почуттів, тіла) на 180 градусів і направити його на самого Суб'єкта. На джерело, звідки ця увага виходить.

Коли виникає гнів, запитай: "Хто гнівається?". Коли виникає страх: "Хто боїться?". Коли виникає думка: "Кому прийшла ця думка?".

Не поспішай з відповіддю. Просто зазирни всередину, у напрямку того, хто запитує. І ти помітиш дивовижну річ: того, кого ти шукаєш, неможливо знайти як об'єкт, бо він і є той, хто шукає.

ПРАКТИКА: "СЛІДЧИЙ У ВЛАСНІЙ СПРАВІ"

1. Протягом дня, коли ти займаєшся звичними справами (п'єш чай, ідеш по вулиці, працюєш), зупинись на мить.

2. Постав собі внутрішнє запитання: "Хто зараз переживає цей досвід?"

3. Не намагайся знайти відповідь у вигляді слів. Просто перенеси увагу з того, що ти робиш, на того, хто це робить.

4. Відчуй себе не просто тілом, що йде, а Присутністю, яка усвідомлює це тіло, кроки, вітер на обличчі, звуки навколо.

5. Це схоже на те, як раптом усвідомити, що ти дивишся фільм. Ти на мить відриваєшся від сюжету і згадуєш: "А, так, я ж глядач/глядачка в кінозалі". Не хвилюйся, якщо спочатку нічого не "відчуєш". Сам акт повернення уваги всередину — це вже і є практика.

Ця практика — не про те, щоб знищити его. Его — корисний інструмент для життя в соціумі. Це про те, щоб перестати бути його рабом. Ти не вбиваєш персонажа, ти просто згадуєш, що ти — виконавець ролі, а не сама роль.