В'язниця, з якої не хочеться тікати.

З самого ранку. Ти ледь розплющуєш очі, а він уже тут. Внутрішній голос. Коментатор. Критик. Планувальник.

"Так, треба вставати... Ох, знову цей дощ. Не забути подзвонити мамі. Що вони про мене подумали вчора на роботі? Мабуть, це прозвучало по-дурному. Треба щось робити з фігурою. Чому він/вона мені не пише? Я нічого не встигаю. Я недостатньо хороший/хороша..."

Знайомо?

Цей потік думок настільки звичний, що ми вважаємо його собою. Ми живемо всередині цього невпинного монологу, ніби в кімнаті без вікон і дверей. Це і є В'язниця Розуму.

Стіни цієї в'язниці збудовані з наших переконань. Ґрати — з наших страхів та бажань. А наглядач — наше власне Его, яке переконує нас, що за стінами небезпечно, а тут, у звичній камері страждань, принаймні все знайомо і зрозуміло.

Тисячі років тому мудреці на різних кінцях світу помітили цю пастку. Будда назвав її "колесом страждань". Стоїки говорили про необхідність контролювати не події, а наше ставлення до них, тобто — наші думки про них.

Але як вийти з в'язниці, якщо ти навіть не усвідомлюєш, що перебуваєш у ній? Якщо ти вважаєш, що ти і є ця в'язниця?

Перший крок — побачити ґрати. Усвідомити, що ти і твої думки — це не одне й те саме.

Думки — це просто явища. Як хмари на небі. Вони приходять і йдуть. Одні світлі й пухнасті, інші — темні й грозові. Ти ж не вважаєш себе хмарою? Ти — це небо, в якому з'являються ці хмари. Ти — це простір, свідомість, яка їх спостерігає.

Коли ти ототожнюєш себе з думкою ("Я невдаха"), ти страждаєш. Коли ти просто спостерігаєш її ("О, прийшла думка про те, що я невдаха"), вона втрачає над тобою владу. Вона стає просто хмаринкою, яка пливе повз.

Готові до першого експерименту?

ПРАКТИКА: "ХТО ТУТ ГОСПОДАР?"

1. Знайди 5 хвилин тиші. Сядь зручно. Можна заплющити очі.

2. Просто сиди і нічого не роби. Дозволь думкам приходити і йти. Не намагайся їх зупинити, контролювати чи аналізувати.

3. Уяви, що ти сидиш на березі річки, а твої думки — це листя, що пливе по воді. Ось проплив листок "треба заплатити за квартиру". Ось ще один "я втомився/втомилася". Просто дивись, як вони пропливають.

4. Щоразу, коли ти помічаєш, що тебе "понесло" за однією з думок (ти почав(ла) її розвивати, сперечатися з нею), м'яко, без осуду, повертайся до ролі спостерігача на березі.

5. Спробуй робити це кілька разів на день.

Це не про те, щоб "очистити розум". Це про те, щоб побачити, хто ти є насправді — не актор чи акторка у драмі своїх думок, а мовчазний(а) глядач(ка) у залі.