Зустріч з тим кого не очікувала побачити

Ми все ще були у ветеринара. Я весело розмовляла з ним про його ангела-охоронця та мого, аж тут, години через три, Полі каже:

— Єлизавето,а то нас Марія зачекалася.

Я махнула головою та сказала ветеринару: «Дякую за допомогу. Можливо, ще колись зустрінемося». Ветеринар лише загадково усміхнувся.

Я цьому ніякого значення не надала. Ми з Полі вже вийшли й достатньо довго йшли, поки не опинилися на трасі.Хотіли зловити якусь машину, щоб під’їхати до ближчого міста, бо я не знала цієї місцевості. Ми побачили жовте таксі, я помахала рукою, воно зупинилося, і ми сіли. Але Полі мені сказала:

— Ти нічого не помічаєш?

Я кажу:

— А що такого?

— Та нічого, здалося...

А таксист весь час поглядував у дзеркало і дивився на нас із Полі таким зацікавлено-страшним поглядом. Ми доїхали до найближчого міста, я подякувала таксисту й запитала, скільки потрібно заплатити. Але він відповів питанням:

— Ви тут живете?

— Ні. А чому ви питаєте? То скільки потрібно заплатити?

— А чому ж ви сюди приїхали? До родичів чи знайомих?

Я відповіла:

— Яка вам різниця? Хто ви взагалі такий, щоб цим цікавитися?

Він закрив двері у машині та не відпускав нас. Моє серце почало битися набагато частіше, а Полі не говорила — це було ще страшніше. Я питала: «Полі що робити? Полі!». Але Полі нічого не відповідала. Вона просто мовчки сиділа і поглядувала на таксиста .

Він сказав:

— Ну то що, ти ж Єлизавета?

Я з великим здивуванням подивилася на нього. Я була просто приголомшена.

— Ну, взагалі-то так, але звідки ви про це знаєте? Я ж нікому не казала!

— Я все про тебе знаю, — сказав він і подивився на мене зловісно і водночас загадково.

Я була дуже налякана, просила, щоб він відчинив двері: «Відкрийте двері, будь ласка! Для чого ви їх закрили? Я дам грошей, скільки захочете, просто відпустіть мене!».

Він нічого не сказав, і ми поїхали далі. Я запитувала: «Для чого ви це робите? Хто ви такий? Звідки ви мене знаєте?».Таксист мовчки їхав, і ми під’їхали до лісу, майже виїжджали з Франції. Полі мовчала, наче вона ніколи й неговорила. Вона сиділа абсолютно спокійно і потрошку поглядала на нього. Я була налякана, але коли дивилася на Полі, то розуміла, що все буде добре, тому теж трішки розслабилася, обійняла її та заснула.Прокинулися ми через годину чи півтори. Нарешті Полі заговорила:

— Ось, бачиш отой будинок?

Я дивлюся і бачу наш ріднесенький будиночок! Той самий, з якого я виїхала 10 років тому. Я була дуже рада, але не розуміла, як таксист із Франції міг мене привести додому.

І тут він сказав:

— Ну що, познайомимося нарешті? Мене звати Данило Ковальєро.

Я застигла, бо зрозуміла, що мого тата теж так звати, і прізвище те саме. Я подумала, що є багато однофамільців, але він продовжив:

— Ти ще не зрозуміла, Єлизавето? Я просто непроста людина. В молодості ми з твоєю мамою викликали різних сутностей, прикалувалися, пікову даму викликали. Ти ж те саме робила, правда, доню?

Я була у дуже великому шоці.

— Ви мій тато? Це правда?

— Так, я твій тато. Але в мене були причини зникнути з вашого з мамою життя.

— Причини? Тебе не було від самого мого народження! Ти де стільки років пропадав? Чому ти був у Франції й залишив мене з мамою і сестрою самих?

— Доню, ти не розуміє...

— Не «доню»! Я тобі не доня! — перебила я, розлютилася та вийшла з машини.

Полі побігла наперед додому, вона знала там кожний куточок. А я бігла зі сльозами. Тато вийшов і кричав:

«Єлизавето, стій!». Але я не зупинялася. Я зайшла додому, відкрила хату, і мене наче зразу завалило цим вантажем минулого. Мені було дуже погано. Яплакала, розповідала щось Полі, вона мене підтримувала. Я попила водички, вмилася, повитирала обличчя міцелярною водою, помастила свіжим кремом та сироваткою. Лягла на ліжко та заснула в обнімку з Полі.

Але не все було так просто. Я прокинулася о третій ночі. Почулися дивні звуки. Я думала, що все вже зникло, але виявилося, що ні. Я повикидала всі дзеркала, крім того, що використовувала вчора. І я збагнула, що не закрила його, а воно стояло прямо навпроти ліжка. Знову це прокляття повертається...

Я подивилася в дзеркало з великим страхом. Полі спала поруч, але в дзеркалі побачила іншу Полі .

— Полі, це ти? Що ти там робиш, ти ж спиш?

Але та Полі була злою. Вона сказала:

— Ну і що, знову повернулася на це прокляте місце? Ха-ха-ха! — зловісно засміялася вона.

Я зрозуміла, що це демон у вигляді моєї Полі. Я швидко схопила дзеркало і викинула його у вікно. Воно розбилосяз гучним звуком, на який вийшов сусід:

— Що ти там робиш посеред ночі? Чому так галасуєш?

Я закрила вікно, навіть не слухаючи його, і знову заснула. Полі розбудила мене о 5-й ранку.

— Полі, що таке? Ти хочеш їсти?

— Ні, — відповіла вона. — Я щось відчуваю. Щось наче погане робиться. Знову щось відбувається....