Розв'язання історії

Минуло вже 10 років, а я все ще живу в тому самому місці. Скільки тут всього зі мною сталося, чому мене ніхто звідси не забрав, ще й хочуть в лікарню покласти через те, що сестра сказала: «Єлизавета, ти що, взагалі пришелепкувата? Ніхто не пам'ятає, а ти єдина пам'ятаєш, ти собі щось понавигадувала».Я про цю історію забула і не згадувала, бо щоб ніхто не думав, що я справді дурна. І от вийшла я на вулицю, в той самий час, як 10 років назад, стою, дивлюся на захід сонця, гарний, пишний, і тут раптом…

Вийшов сусід зі свого будинку. Думаєте, нічого такого дивного, правда ж? Але він був весь у крові, ще й коли подивився на мене, почав зразу бігти. Я тікала зі всіх сил, зі всіх ніг, побігла аж у ліс хвилин 10, періодично дивлюся назад — чи він за мною біжить? А він біжить, не так сам, а з собакою та ножем кухонним. Він був весь у крові. Я кричала: «Допоможіть!» — але нікого не було тут. Я вибігла на дорогу, яка розділяла два ліси, подивилася — нікого, і тут раптом дивлюся: машина їде, я махаю, зупинилася, а там в машині сидить…

Мій двійник, двійник, який зник 10 років тому. Я шалено перелякалася, звісно ж не сідала в машину, почала бігти зі всіх сил, тікати від них. Але я побачила, що сусід із топором і собакою заліз у машину до мого двійника, і вони почали їхати за мною. Я не могла втекти, тому сховалася за дерево.Вони вийшли з машини й шукали мене, і тут я почула, як хтось мене гукає невідомим голосом:: «Єлизавета, Єлизавета, йди сюди!» І я зрозуміла — це моя собака. Я думаю, що я точно здуріла, бо собака не може говорити. Я кажу полі: «Ти ж собака!» — а вона мені відповідає: «Бо я не проста собака. Я твій ангел-охоронець.Я ще шість років назад почув, що щось мутне діється, але не знав що. І от як Бог дав мені заговорити і сказав, де ти знаходишся. І от як Бог дав мені заговорити і сказав, де ти знаходишся. Я одразу до тебе помчав зі всіх сил». Я була так щаслива, плакала від радості. Він сказав: «Будеш плакати вдома, зараз треба нам тікати».

Ми вибігли в інше село, де полі знав місце, бо він був звичайною бродячою собакою, яку я підібрала шість років назад. Він розповів, що там жив із родиною, але щось прийшло і зруйнувало їхню сім'ю, і він залишився на вулиці. Нам стало сумно, але головне було втекти, бо за мною ще гналися. Потім ми зустріли двох чоловіків, Адріана та Андрія, які жили на галявині. Все здавалося добре, але полі попередив, що вони напівдемони. Ми провели там трохи часу, випили молока, поспілкувалися, але втекли, бо перебування з ними було небезпечним.

Удома були мама та сестра Марія. Марія дивилася на мене дуже дивно, наче я їй щось зробила. Я питала: «Що я тобі зробила?» — вона відповідала: «Ти наче не знаєш». Кожного дня ми сперечалися. Мама була радісна, що я повернулася, але Марія дивилася злісно. Вечорами я доглядала полі, посушувала її лапки феном, і вона знову почала говорити. Тоді ми згадали дзеркало — і полі пояснила, що воно досі там, де було 10 років назад. Раптом із дзеркала вийшло страшне створіння, схоже на ведмедя в людській позі з рогами і довгим гострим носом. Я дуже злякалася, а полі мовчки стояла поруч, щоб не дати йому запідозрити нас.

Створіння накручувалося навколо нас, тягнулася темна тінь, воно взяло мій телефон, щось наклацало і подзвонило комусь. Потім зникло в дзеркало, сміючись. Я швидко зробила ритуал: срібні прибори, часник і гірке сливове вино, щоб захистити нас. Але тоді я зрозуміла, що використала солодке вино замість гіркого — і створіння не було налякане, лише залишило час, щоб знову повернутися.

Я взяла всі гроші, телефони, документи та паспорти, подзвонила мамі, забрала маму і полі та втекли до сусідів. Потім сіла на потяг, летіла до Франції. Там ми розмістили оголошення про пошук Марії. І одного дня я бачу її біля вежі. Ми зраділи так, що плакали, обіймалися, а полі стрибала й облизувала її. Марія розповіла, що її викрав чоловік, вона провела дев’ять років у психлікарні у Франції без документів і зв’язку, і не могла знайти нас.

Через шість місяців після смерті Полі я почала знову ходити на роботу, але була засмучена. На день народження сестра подарувала мені собаку, схожу на полі. Я думала, що вони хочуть замінити Полі, але вона сказала: «Я полі, твоя полі, та сама. Я знову переродилася, Бог сказав, щоб бути поруч ще 21 рік». Моє щастя не мало меж. Ми з Полі гуляли 24/7, пройшли всі небезпеки, з’явився хлопець, через рік одружилися. 

Мама померла, сестра так і не знайшла когось через страх чоловіків після всіх подій, а демони більше не турбували нас. Ми нарешті жили добре І от як одного дня.....

   Далі буде.....