Після пострілу

Марія ще кілька секунд дивилася на Сергія, намагаючись осмислити почуте.

— Марія: Але як ти зміг після всього цього повернутися до звичайного життя? Ти ж знав, що Данило досі може бути небезпечним для тебе.

— Сергій: Я не міг просто забути про те, що сталося. Я розумів, що Данило хотів мене вбити, бо боявся, що я передам докази поліції. Але я вижив, і відступати вже не збирався. Мені потрібно було закінчити те, що я почав.

Я перевела погляд на Данила. Він стояв мовчки, дивлячись на документи перед нами.

— Ліза: Тату, а ти знав, що Сергій вижив?

— Данило: Ні. Я був упевнений, що він загинув. Я не перевірив, чи він живий, і просто поїхав звідти. Тоді я думав лише про те, як не потрапити до в'язниці.

— Ліза: Тобто ти навіть не спробував переконатися, що з ним сталося?

— Данило: Я злякався. Я розумів, що накоїв, і боявся наслідків.

— Марія: Тату, але ж ти міг зруйнувати людині життя! Ти взагалі розумів, що робиш?

— Данило: Розумів, Маріє. Але тоді страх за власне майбутнє виявився сильнішим за здоровий глузд. Я не прошу мене виправдовувати.

Марія замовкла. Їй було важко чути таке від батька, якого вона лише нещодавно знову знайшла. Вона ще не встигла до кінця звикнути до його повернення в її життя, а тепер дізнавалася про його минуле те, чого ніколи не могла б уявити.

Сергій поклав руку на папку.

— Сергій: Гаразд. Ми вже достатньо поговорили про те, що сталося тоді. Тепер потрібно розібратися з документами. Саме заради них я й ризикував.

Я повернулася до першої сторінки й продовжила переглядати записи.

— Ліза: Тут написано, що банда «Пси» складалася з п'ятнадцяти людей разом із Фліком. А далі йдуть їхні імена, інформація про сім'ї та місця проживання.

— Сергій: Так. Я збирав усе, що могло допомогти встановити, хто саме брав участь у діяльності банди.

— Ліза: А інформація про кур'єрів? Ти теж збирав докази щодо них?

— Сергій: Так. Мене цікавило, як саме вони знаходили людей, передавали їм доручення й куди потім відправляли. Я підозрював, що ця схема набагато більша, ніж здавалося спочатку.

— Ольга: А скільки людей могло бути до цього причетно?

— Сергій: Точно сказати не можу. Для цього й потрібні були документи. Я хотів передати їх поліції, щоб там змогли перевірити інформацію й встановити всіх причетних.

Я перегорнула кілька сторінок. Більшість записів стосувалася банди, але траплялися й окремі аркуші з датами, сумами та короткими примітками.

— Ліза: Тату, а ти можеш пояснити, що означають ці записи? Тут є суми грошей і дати, але не вказано, за що саме платили.

Данило підійшов до столу й нахилився над документом.

— Данило: Це виплати за виконані доручення. Принаймні частина з них. Флік записував, кому й скільки належало заплатити.

— Марія: Тату, ти теж отримував ці гроші?

— Данило: Так.

— Марія: І ти ніколи не думав, що одного дня все це стане відомим?

— Данило: Думав. Але постійно відкладав момент, коли доведеться з цим розбиратися. Мені здавалося, що я ще встигну все виправити.

— Ліза: Але замість цього ти продовжував працювати на нього.

— Данило: Так.

Він не став сперечатися, і від цього мені було ще важче. Я хотіла почути пояснення, яке допомогло б зрозуміти його вчинки, але жодні слова не могли змінити того, що він зробив.

Сергій тим часом узяв другу білу папку, яку ми знайшли в шухляді.

— Сергій: Подивімося, що зберігається тут. Можливо, у ній є записи, яких бракує в першій папці.

Він поклав її на стіл і відкрив.

Усередині лежали документи, кілька фотографій та аркуші з рукописними примітками. Сергій почав переглядати їх один за одним, а ми стояли поруч і чекали, поки він пояснить, що саме знайшов.

Раптом він зупинився на одному з документів.

— Сергій: Ось це цікаво.

— Ліза: Що там?

Він повернув аркуш до нас.

— Сергій: Тут записані дати кількох зустрічей і суми грошей, які передавали учасникам банди. Але деякі записи не збігаються з тим, що зазначено в першій папці.

— Ольга: Тобто хтось помилився?

— Сергій: Можливо. А можливо, частина інформації була прихована навмисно. Поки ми не зіставимо всі документи, робити висновки зарано.

Я нахилилася над столом, уважно розглядаючи записи.

— Ліза: А ти раніше бачив цей документ?

— Сергій: Ні. Якби бачив, то обов'язково перевірив би його разом з іншими.

Марія подивилася на Данила.

— Марія: Тату, ти знаєш, звідки взялася ця папка?

— Данило: Я знав, що тут зберігаються документи, але не переглядав кожен аркуш. Частину матеріалів я приніс сюди, щоб вони не потрапили до чужих рук.

— Ліза: Тобто ти приховав їх тут, бо боявся, що Флік їх знайде?

— Данило: Так. Я знав, що ці папери можуть викрити не лише мене, а й інших людей, які працювали на нього.

— Сергій: І саме тому вони мали потрапити до поліції, а не залишатися в закритій кімнаті.

Данило кивнув.

— Данило: Тепер я це розумію.

Я перегорнула наступний аркуш. Там був список імен, навпроти яких стояли дати й короткі позначки. Деякі імена я впізнала з першої папки.