" Пси"

Ми вже доходили до повороту, і тут тато вибіг наперед та, розмахуючи руками, сказав:

— Тато: Стоп! Давайте піднімемося догори, посидимо всі разом, вип'ємо кави, поговоримо про щось хороше. Обов'язково йти сюди? Для чого вам це все?

— Ліза: Ти знущаєшся? Ми так довго це шукали, щоб з'ясувати, чому ти хотів його вбити, а тепер, коли ми вже майже знайшли відповідь, ти нас зупиняєш, так?

Він подивився на мене та зітхнув.

— Тато: Насправді хочете це читати?

— Марія: Так, хочемо.

Тато опустив руки та голову донизу й відійшов убік.

Ми всі підійшли до дверей, які були закриті на колодку.

— Ліза: Давай ключ. Чи ти досі хочеш приховувати це, що може посадити тебе у в'язницю?

Тато дістав зі своєї великої сумки ключ та простягнув мені його, але поки що не віддавав. Подивився на мене та сказав:

— Тато: Обіцяй мені. І ти, Маріє. Що те, що ви прочитаєте, ви не будете мене засуджувати.

— Тато: Мені потрібні були гроші...

Ми з Марією переглянулися та просто почали відкривати замок разом.

За нами чекали, поки відкриються двері, Ольга, Сергій, Данило та Мар'яна.

Коли двері відкрилися, то пішов запах, наче свіжих книг. Дуже пахло деревом. Кімната була ніби зі старого замку — бібліотека. Вона була достатньо великих розмірів, приблизно як два автомобілі в довжину та три в ширину.

Я підійшла до столика, який був посередині кімнати, з комп'ютером.

— Ліза: Ну що, тато, кажи, де ти сховав ці докази?

Тато підійшов.

— Ліза: Точно?

— Ліза: Ну так, ми ж знаємо, що там те, що ти на когось там працював і продавав котики.

— Ліза: І що ти був дуже вірний цій людині, що аж погодився на те, щоб вбити людину.

Він зітхнув та сказав:

— Тато: Ось тут, у четвертій шухляді. Там вся папка з доказами та фото.

Я відкрила шухляду, та всі відійшли подивитися, що ж там.

Там лежали дві білі папки.

Я взяла папку, поклала її на стіл, і на папці було написано:

«Те, що може врятувати мою сім'ю»

— Ліза: Що? Яку ще сім'ю?

Я подивилася на Сергія нерозумілим поглядом.

Він відповів:

— Сергій: Прочитай, і все зрозумієш.

Мені стало дуже цікаво, що ж там.

— Марія: Ну розгортай уже!

Я відкрила, і на першій сторінці друкованим написом було написано:

Голова банди «Пси»

Я почала читати далі.

Його звати Рудинський Філіп Андрійович.

Або, як його звуть усі, — Флік.

— Марія: Ох уж і кличка в нього — Флік. Якщо швидко казати, то ніби: лік, лік, лік.

— Ліза: Маріє, нам зараз не до жартів. Я читаю взагалі-то. Бо якщо будеш перебивати, сама будеш читати.

— Марія: Ну добре, добре. Все, мовчу.

— Ліза: Тут ще написано, що ця, по типу, банда складається з 15 чоловік разом з отим Фліком. Ну та більше нічого такого цікавого. Просто майже вся інформація про всіх цих хлопців: про їхню сім'ю, де вони живуть, ну все це. І ось ще остання сторінка. Тут написано...

Я продовжила читати.

— Ліза: О, це ж тато! Ти що, був у цій банді? Я думала, що ти просто десь там, як то кажуть, мимо проходив.

Я подивилася на сторінку й почала читати далі.

— Ліза: Так, і що ж тут написано? «Я, Сергій, підозрюю Данила Ковальєро в тому, що він є котико-кур'єром».

Я прочитала далі:

— Ліза: Але незвичайним, а таким, який знаходить певних хлопців чи дівчат в інтернеті та передає їм їх, щоб вони доставили їх у певне місце.

Я підняла очі на тата.

— Ліза: Що, тато? Що це за непорозуміння? Ти дійсно цим займався? Я, виявляється, про тебе багато чого не знаю.

Я взялася за голову руками та зітхнула, так як моя голова від думок уже вибухала.

Марія напружилася, і я бачила, що в її очах було розчарування. Було видно, що вона дуже образилася на тата. Так як вона була меншою в сім'ї, вона найбільше хотіла тата. Вона про нього майже кожного дня говорила. Можливо, вона так засмутилася. Я не знаю.

— Сергій: Ліза, давай читай далі. Немає часу сумувати, плакати чи ще щось.

— Ліза: Добре, читаю.

Я продовжила читати.

— Ліза: «Тому я хочу передати їх до вас, щоб ви зробили з ними те, що потрібно».

Я подивилася на Сергія.

— Ліза: Сергій, це ти написав? Це ти мав у поліцію занести?

— Сергій: Так, але не встиг, бо ваш батько мене зупинив тоді на дорозі.

На наступній сторінці було написано:

«Події, які сталися дорогою до поліції»

Я почала читати.

Сергій: «Говорить по телефону».

— Сергій: Алло, так, я вже їду. Ні, я не пожалкую. Я зроблю це. Я не можу цього терпіти. Вони руйнують мою сім'ю. Я не хочу, щоб мій син сидів у тюрмі через цих ідіотів.

Зітхнув.

— Сергій: Так, так, добре. На світлофорі стою.

Коли Сергій рушив, він їхав доволі швидко. Він помітив, як за ним уже певний час їде чорна машина, точніше бус. Тонований, номери якісь закордонні. Тому він думав, що це просто якийсь перегонщик, тачка. Але десь промайнула думка, що це по нього, щоб він нічого не розказав поліції.