Поки незгасне світло

Блакитне світло спалахнуло.

І дерев'яна скринька почала розколюватися просто перед нами.

Я завмерла, не зводячи погляду з неї.

Тріщина швидко поповзла від самого краю кришки до замка.

— Ліза: Мар'яно, воно зараз вибереться?

Мар'яна нічого не відповіла.

Вона лише міцніше стиснула срібний оберіг.

Його червоне каміння світилася крізь пальці, а навколо нього клубочилося блакитне світло.

— Марія: Мар'яно?

— Мар'яна: Відійдіть.

Ми одразу відступили.

Петро потягнув батька за плече, відводячи його подалі від скриньки.

— Петро: Усі назад.

— Тато: А ти?

— Петро: Я теж не збираюся стояти перед нею.

Полі забігла до нас і стала біля моїх ніг.

— Полі: Гав! Я взагалі пропоную відійти ще далі.

Марія схопила мене за руку.

— Марія: Не відходь від мене.

— Ліза: Не збираюся.

Раптом скринька розкололася навпіл.

Гучний тріск пролунав по всій кімнаті.

Зсередини вирвався клубок темного диму.

Він різко піднявся вгору, закрутився під стелею й на секунду завис над нами.

Мар'яна відразу підняла оберіг.

Блакитне світло вдарило в темну хмару.

Демон відлетів убік.

— Марія: Це третій?

— Мар'яна: Так.

Темний клубок різко змінив напрямок.

Він кинувся до дверей.

Петро встиг першим.

Він грюкнув дверима просто перед ним.

Демон ударився об невидиму межу й відлетів назад.

— Петро: Він не пройшов!

— Тато: Не дай йому наблизитися до дзеркал!

— Петро: Зрозумів!

Демон знову рвонувся вперед.

Петро виставив руку, хоча чудово розумів, що звичайна людина не могла його зупинити.

Але щойно темна пляма наблизилася, блакитне світло оберега спалахнуло.

Демон відкинуло назад.

— Ліза: Воно боїться оберега.

— Мар'яна: Не боїться.

Вона дивилася на нього дуже уважно.

— Мар'яна: Воно знає, що оберіг може його повернути.

Демон раптом перестав рухатися.

Він завис посеред кімнати.

— Марія: Чому воно зупинилося?

— Мар'яна: Бо думає.

— Ліза: Демон думає?

— Мар'яна: Ці істоти не такі бездумні, як здається.

Демон повільно опустився.

Не на підлогу.

До старого дзеркала, яке стояло біля стіни.

Мар'яна різко підняла руку.

— Мар'яна: Не дайте йому торкнутися дзеркала!

Я з Марією одразу побігли до нього.

Але демон був швидшим.

Він уже майже торкнувся поверхні.

Марія схопила зі столу стару дерев'яну рамку й кинула її в дзеркало.

Дзеркало хитнулося.

Демон відсахнувся.

— Марія: Встигли!

— Ліза: Ще б трохи!

Полі загавкала.

— Полі: Воно зліва!

Я різко повернула голову.

Темна пляма вже була біля іншого дзеркала.

— Ліза: Марія!

Ми одночасно кинулися туди.

Марія схопила дзеркало обома руками й повалила його на підлогу.

Воно не розбилося, але поверхня пішла хвилями.

Демон зупинився.

— Марія: І що тепер?

— Ліза: Не знаю!

— Мар'яна: Не дайте йому повернутися в дзеркало!

Мар'яна почала щось шепотіти.

Блакитне світло навколо оберега стало густішим.

Демон почав відступати.

Але раптом замість того, щоб тікати, він розділився.

Одна частина темної хмари полетіла до шафи.

Друга — до стелі.

Третя залишилася перед нами.

— Петро: Він розділився!

— Тато: Мар'яно!

— Мар'яна: Не рухайтеся!

— Ліза: Як це не рухатися?!

— Мар'яна: Він хоче змусити нас переслідувати його частини. Якщо ми почнемо бігати за кожною, він отримає можливість пройти через те, що залишимо без захисту.

Батько подивився на двері.

— Тато: Тоді тримаємо кімнату.

— Петро: Я беру двері.

— Тато: Я — дзеркала.

— Марія: А ми?

Мар'яна подивилася на нас.

— Мар'яна: Залишайтеся біля мене.

Я кивнула.

Демон ударився об стелю.

Звідти посипався пил.

Полі загавкала.

— Полі: Воно зверху!

Тато одразу подивився вгору.

— Тато: Не дайте йому впасти за нами.

— Марія: А як?!

— Тато: Просто не відходьте!

Темна частина демона ковзнула по стелі.

Потім різко впала вниз.