Три сліда

Ми залишилися посеред коридору.

Ніхто не говорив.

Усі дивилися на сліди, які тягнулися від сходів далі вглиб будинку.

Вони були дивними.

Наче хтось ішов босими ногами, але відбитки залишалися нерівними, надто довгими й місцями майже зникали.

Петро присів і ще раз уважно роздивився підлогу.

— Петро: Їх щонайменше троє.

Я подивилася на нього.

— Ліза: Троє?

— Петро: Подивись уважніше. Тут відбитки накладаються один на одного. Один ішов попереду, а ще двоє — трохи позаду.

Сергій нахилився.

— Сергій: Він правий.

Ольга подивилася на брата.

— Ольга: Ти теж це бачиш?

— Сергій: Так.

Марія сильніше стиснула мою руку.

— Марія: Але якщо вони тут, чому ми їх не бачимо?

Мар'яна повільно підійшла до слідів.

Блакитне світло від амулета торкнулося підлоги.

Відбитки на мить засвітилися.

Мар'яна одразу зупинилася.

— Мар'яна: Тому що вони не ходять будинком зараз.

— Ліза: Як це?

Вона присіла біля сліду.

— Мар'яна: Вони вже зайшли сюди раніше.

— Тато: До того, як ти відновила захист.

— Мар'яна: Саме так.

Я подивилася вздовж коридору.

— Ліза: Але де вони зараз?

Мар'яна піднялася.

— Мар'яна: Сховалися.

— Петро: Де?

— Мар'яна: У предметах.

Марія насупилася.

— Марія: У яких ще предметах?

Мар'яна подивилася на старі меблі навколо нас.

— Мар'яна: Демони не завжди залишаються у власній формі. Якщо їм потрібно перечекати або сховатися від захисту, вони можуть проникнути в предмет, який знаходиться всередині будинку.

Я відчула неприємний холод.

— Ліза: У будь-який?

— Мар'яна: Майже.

— Тато: Що їм для цього потрібно?

— Мар'яна: Предмет повинен бути пов'язаний із будинком. Старі речі підходять найкраще.

Петро оглянув коридор.

— Петро: Тоді вони могли сховатися де завгодно.

— Мар'яна: Не зовсім.

— Петро: Чому?

Мар'яна торкнулася амулета.

— Мар'яна: Амулет їх відчуває.

Я подивилася на червоний камінь.

Він світився блакитним, але тепер його світло було слабшим, ніж кілька хвилин тому.

— Ліза: Він уже став слабшим.

Мар'яна кивнула.

— Мар'яна: Так.

— Марія: Наскільки?

— Мар'яна: Не настільки, щоб панікувати.

Вона зробила паузу.

— Мар'яна: Але достатньо, щоб ми не могли стояти на одному місці.

Тато подивився на неї.

— Тато: Скільки в нас часу?

Мар'яна не відповіла одразу.

Вона дивилася на амулет.

— Мар'яна: Кілька годин.

— Петро: Точно?

— Мар'яна: Я не можу назвати точний час.

— Ліза: Чому?

— Мар'яна: Бо амулет витрачає силу не однаково. Якщо демони чинитимуть опір, вона зменшуватиметься швидше.

Марія занепокоєно подивилася на неї.

— Марія: А якщо ми не знайдемо їх за ці кілька годин?

Мар'яна подивилася їй прямо в очі.

— Мар'яна: Тоді захист почне слабшати.

— Марія: Наскільки?

— Мар'яна: Спочатку ми просто перестанемо відчувати їх. Потім вони зможуть знову виходити з предметів. А коли амулет остаточно згасне...

Вона замовкла.

Тато закінчив за неї.

— Тато: Вони зможуть вільно пересуватися будинком.

Мар'яна кивнула.

— Мар'яна: І тоді відновити захист буде набагато складніше.

Я подивилася на сліди.

— Ліза: Тоді шукаємо зараз.

— Марія: Без розподілення.

Петро погодився.

— Петро: Ніхто не йде сам.

Сергій подивився в коридор.

— Сергій: Якщо їх троє, вони могли розділитися.

— Ольга: І це означає, що вони можуть бути в трьох різних частинах будинку.

— Тато: Тому йдемо разом і перевіряємо кімнату за кімнатою.

Полі підійшла до слідів і понюхала підлогу.

Вона різко підняла голову.

— Полі: Я щось чую.

Усі подивилися на неї.

— Ліза: Що саме?

Полі загавкала у бік коридору.

— Полі: Не чую. Відчуваю.

Мар'яна повернулася до неї.

— Мар'яна: Куди?

Полі пройшла кілька кроків і зупинилася біля старої шафи.

Вона загавкала.

— Полі: Сюди.

Петро підійшов до шафи.

— Петро: Тут?

Полі ще раз гавкнула.