Сила амулета

Срібна скринька повільно відкрилася.

Я мимоволі відступила на крок.

Кришка зупинилася.

Всередині, на темній тканині, лежав срібний ланцюжок.

На ньому був підвішений червоний амулет.

Він виглядав зовсім не так, як звичайна прикраса.

Червоний у його центрі був настільки чистим, що здавалося, ніби всередині нього щось рухається.

Марія підійшла ближче.

— Марія: Це він?

Мар'яна кілька секунд просто дивилася на амулет.

Потім кивнула.

— Мар'яна: Так.

Тато підійшов до столу.

— Тато: Ти точно впевнена?

— Мар'яна: Я пам'ятаю його.

— Ліза: Тоді чому ти сховала його саме тут?

Мар'яна провела поглядом по кімнаті.

— Мар'яна: Тому що тоді я вже знала, що захист довго не протримається. Я не могла залишити амулет там, де його могли знайти ті, хто шукав спосіб пройти крізь межу.

Петро подивився на амулет.

— Петро: І ти вирішила заховати його за замурованою стіною?

— Мар'яна: Я вирішила зробити так, щоб до нього неможливо було дістатися випадково.

— Петро: А тепер ми його знайшли.

Мар'яна подивилася на нього.

— Мар'яна: Бо тепер настав час його використати.

Я перевела погляд на червоний камінь.

— Ліза: Що він зробить?

— Мар'яна: Якщо все ще працює так, як раніше, він дозволить мені відновити захист.

— Марія: І цього вистачить?

Мар'яна не відповіла одразу.

— Мар'яна: Я не знаю, наскільки його вистачить.

— Марія: Але він може допомогти?

— Мар'яна: Так.

Я подивилася на неї.

— Ліза: Тоді бери.

Мар'яна повільно простягнула руку до скриньки.

Її пальці торкнулися ланцюжка.

У ту саму мить червоний камінь спалахнув.

По кімнаті пройшов короткий гул.

Я різко відсахнулася.

— Ліза: Що це було?!

Мар'яна не відповіла.

Вона вже тримала амулет у руці.

Червоне світло пульсувало всередині каменю.

Марія схопила мене за руку.

— Марія: Він реагує на неї.

Тато уважно дивився на Мар'яну.

— Тато: Мар'яно, ти впевнена, що можеш його використати?

— Мар'яна: Саме для цього його й залишили.

Вона підняла ланцюжок.

На кілька секунд у кімнаті стало абсолютно тихо.

Потім Мар'яна одягнула амулет на шию.

Щойно він торкнувся її грудей, червоне світло стало яскравішим.

Я завмерла.

Її довге пряме чорне волосся раптом ніби стало ще темнішим і гладкішим, спадаючи їй на плечі.

А потім на її обличчі почала з'являтися маска.

Спочатку я побачила лише темні лінії біля очей.

Вони поступово з'єдналися, утворюючи чорну маску, прикрашену маленькими блискучими стразами.

У самому центрі, над переніссям, світився червоний камінь.

Марія завмерла.

— Марія: Мар'яно...

Мар'яна підняла голову.

Її погляд змінився.

Він став набагато впевненішим.

А потім із червоного амулета раптом вирвалося блакитне світло.

Воно пройшло по її одягу, піднялося вгору і розлилося навколо неї.

Стіни кімнати освітилися холодним блакитним сяйвом.

Полі занепокоєно загавкала.

— Полі: Гав! Що з нею відбувається?!

Петро відступив.

— Петро: Я такого ще не бачив.

Тато не відводив погляду від Мар'яни.

— Тато: Мар'яно?

Вона повільно повернула голову до нього.

— Мар'яна: Я в порядку.

— Ліза: Ти точно?

Мар'яна торкнулася амулета.

Блакитне світло стало ще сильнішим.

— Мар'яна: Навіть краще, ніж була.

Марія зробила крок до неї.

— Марія: Ти змінилася.

— Мар'яна: Амулет не просто повертає силу.

— Ліза: А що ще?

Мар'яна подивилася на свою руку.

Навколо пальців ще залишалося слабке блакитне світіння.

— Мар'яна: Він з'єднує мене із самим захистом.

Тато насупився.

— Тато: Тобто тепер ти можеш його контролювати?

— Мар'яна: Так.

Петро подивився на двері.

— Петро: Тоді перевір.

Мар'яна повернулася до проходу.

Вона підняла руку.

Блакитне світло від амулета різко розійшлося по кімнаті.

Ми всі почули низький гул.

Десь далеко, за стінами будинку, щось відповіло.

Полі загарчала.

— Полі: Там вони.

Я відчула, як по спині пробіг холод.

— Ліза: Демони?

Мар'яна кивнула.

— Мар'яна: Вони відчули амулет.

Марія подивилася на неї.

— Марія: Вони можуть сюди потрапити?

— Мар'яна: Не зараз.

— Марія: А потім?

Мар'яна стиснула амулет у руці.

— Мар'яна: Саме тому ми повинні повернутися до будинку.

Тато одразу зрозумів.

— Тато: Ти хочеш встановити захист там?

— Мар'яна: Так.

— Петро: Скільки це займе?

— Мар'яна: Якщо ми не будемо зупинятися — недовго.

Сергій, який до цього мовчки спостерігав за всім, підійшов ближче.

— Сергій: А якщо вони вже біля входу?

Мар'яна подивилася на нього.

— Мар'яна: Тоді ми не повинні дати їм часу пройти далі.

Ольга глянула на брата.

— Ольга: Ти знаєш, де вони?

— Сергій: Ні.

— Ольга: Тоді звідки ти знаєш, що вони близько?

Сергій подивився на блакитне світло.

— Сергій: Бо я чув їх раніше.

Петро різко повернувся до нього.

— Петро: Де?

— Сергій: Біля старого входу.

Тато подивився на Мар'яну.

— Тато: Якщо вони там, ми можемо не встигнути.

— Мар'яна: Встигнемо.

— Тато: Ти впевнена?

Мар'яна вперше усміхнулася.

— Мар'яна: Тепер так.

Вона зняла руку з амулета.

Блакитне світло навколо неї почало поступово згасати, але сам камінь залишився яскраво освітленим.

Я ще раз подивилася на її маску.

— Ліза: А маска?

Мар'яна торкнулася її пальцями.

— Мар'яна: Вона з'являється разом із силою амулета.

— Марія: І зникне, коли ти його знімеш?

— Мар'яна: Так.

Полі підійшла до Мар'яни й обнюхала її.

— Полі: Ти тепер пахнеш магією.