Стк з підвалу

Одного разу вдома нікого не було. Тільки я та Полі.

Я була у своїй кімнаті, коли раптом почула стукіт.

Спочатку він лунав десь далеко, але я одразу зрозуміла, звідки саме.

З підвалу.

Тук. Тук. Тук.

Я завмерла.

Цього разу звук був набагато чіткішим.

Тук. Тук. Тук. Тук.

Полі теж підняла голову й почала прислухатися.

— Ліза: Полі, ти це чуєш?

Полі тихо загавкала.

— Полі: Так. Я теж чую.

Стук продовжувався.

Тук. Тук. Тук.

Я відчула, як мені стає страшно, але цього разу вирішила, що більше не буду просто лежати й чекати.

Я налаштувала себе спуститися в підвал.

Повільно встала з ліжка та вийшла з кімнати.

Полі пішла за мною.

Ми спустилися сходами вниз.

У підвалі було дуже темно.

Я майже нічого не бачила, але стукіт не припинявся.

Тук. Тук. Тук.

Ми з Полі зупинилися та почали слухати.

Звук лунав зовсім поруч.

Я відчула, як сильно починаю боятися.

— Ліза: Полі, ти впевнена, що тут хтось є?

Полі знову загавкала.

— Полі: Я чую цей звук. Він точно звідси.

Я повільно простягнула руку до вимикача та ввімкнула світло.

Я заплющила очі від різкого світла, а потім швидко відкрила їх.

Нікого.

У підвалі не було жодної людини.

Я озирнулася навколо.

Нічого.

Але щойно я вимкнула світло, стукіт знову почався.

Тук. Тук. Тук. Тук.

Я одразу ввімкнула світло.

Стук припинився.

Я кілька секунд просто стояла й дивилася навколо.

— Ліза: Що за херня тут відбувається?

Я знову вимкнула світло.

Тук. Тук. Тук.

Знову.

Я ввімкнула.

Тиша.

Вимкнула.

Стук.

Увімкнула.

Тиша.

Я вже не розуміла, що відбувається.

Ми з Полі почали ходити по підвалу, намагаючись зрозуміти, звідки саме йде цей звук.

У нашому підвалі стояла пральна машина.

Я повільно почала наближатися до неї.

Чим ближче я підходила, тим сильніше чула стукіт.

Тук. Тук. Тук.

Я зупинилася.

Звук ішов прямо звідти.

— Ліза: Полі... воно за пральною машиною.

Полі підійшла ближче й почала обнюхувати її.

Потім вона почала штовхати пральну машину лапами.

— Ліза: Що ти робиш?

Полі продовжила її штовхати.

Пральна машина трохи відсунулася.

Я нахилилася й подивилася за неї.

Спочатку я нічого не зрозуміла.

А потім побачила людину.

Вона викопала собі невелику яму за пральною машиною та сиділа там, скрутившись.

Саме вона стукала.

Я завмерла.

Людина була в масці, тому я не могла побачити її обличчя.

Вона теж помітила мене.

На кілька секунд ми просто дивилися одна на одну.

А потім вона різко вискочила з ями.

Я навіть не встигла відступити.

Вона напала на мене.

Я спробувала відбитися, але все сталося надто швидко.

Останнє, що я пам'ятаю, — Полі, яка голосно загавкала, і людину в масці перед собою.

Після цього я втратила свідомість.

Коли я прийшла до тями, спочатку взагалі не зрозуміла, де знаходжуся.

Я спробувала поворухнутися, але не змогла.

Я була зв'язана.

Поруч зі мною сиділа Полі та тихо скавуліла.

Я подивилася на неї.

— Ліза: Полі...

Полі підняла голову.

— Полі: Я тут.

Я перевела погляд уперед.

Переді мною сидів той самий чоловік у масці.

Я була дуже налякана.

— Ліза: Хто ти?

Він мовчав.

Я подивилася на нього ще раз.

— Ліза: Що ти хочеш від мене? Хто ти такий? Що ти взагалі робив за пральною машиною?

Він продовжував мовчати.

— Ліза: І чому ти цілий місяць стукав там? Ти розумієш, що я вже почала думати, що в цьому будинку відбувається щось ненормальне?

Він нарешті заговорив.

— Чоловік: Мені просто дуже хотілося, щоб ти сюди спустилася.

Я подивилася на нього з нерозумінням.

— Ліза: Що?

— Чоловік: Я знав, що рано чи пізно ти не витримаєш і сама прийдеш перевірити, звідки цей звук.

— Ліза: Тобто ти навмисно стукав цілий місяць?

— Чоловік: Так.

Я не могла повірити.

— Ліза: Навіщо?

— Чоловік: Щоб ти звикла до цього звуку. Щоб одного дня сама спустилася сюди.