— Марія: А ти думаєш, я цього не розумію?
— Ліза: Тоді чому ти сперечаєшся зі мною?
— Марія: Бо ти зараз говориш так, ніби все вже вирішила за всіх!
— Ліза: Я нічого не вирішила. Я просто не хочу, щоб через неї з нами знову щось сталося.
— Марія: А я не хочу, щоб ми почали боятися кожної людини, яка знаходиться поруч!
— Ліза: Після всього, що ми пережили, ти серйозно зараз це говориш?
— Марія: Так, серйозно! Але це не означає, що я довіряю Ользі. Я просто хочу зрозуміти, що вона насправді задумала.
— Ліза: А якщо вона сама не скаже?
— Марія: Тоді будемо стежити за нею так само, як вона стежила за нами.
Я вже хотіла щось відповісти, але зупинилася.
Марія теж замовкла.
Ми кілька секунд просто дивилися одна на одну, а потім обидві зрозуміли, що ця сварка нікуди нас не приведе.
— Ліза: Добре. Давай не будемо зараз сваритися.
— Марія: Добре.
Я видихнула та подивилася на Мар'яну. Вона весь цей час стояла поруч і мовчала, уважно слухаючи нашу розмову.
І тут я раптом згадала про фотографію.
— Ліза: Стривай. Ми ж так і не розібралися з тією фотографією.
— Марія: З якою саме?
— Ліза: З тією, яку я розірвала. Ти ж сказала, що її зачаклувала твоя мама.
Марія подивилася на Мар'яну.
— Марія: Мамо, тоді поясни нам нарешті, навіщо ти це зробила.
Мар'яна подивилася на нас, а потім на уламки дзеркала, які досі лежали на землі.
— Мар'яна: Я зачаклувала її не просто так.
— Ліза: Це ми вже зрозуміли. Але навіщо?
Мар'яна на кілька секунд замовкла.
— Мар'яна: Тому що я знала, що ця фотографія одного дня потрапить до вас.
— Марія: Але ти не знала, коли саме?
— Мар'яна: Ні. Я не знала ні дня, ні години. Я лише бачила, що вона буде у ваших руках.
— Ліза: Але як ти могла це побачити?
— Мар'яна: Я медіум. Я можу бачити те, що ще не сталося. Але це не означає, що я бачу майбутнє повністю. Я бачу окремі моменти, уривки, людей, предмети. Іноді я навіть не знаю, що саме означає те, що побачила.
— Марія: Тоді що ти побачила?
Мар'яна подивилася на мене.
— Мар'яна: Фотографію.
— Ліза: Просто фотографію?
— Мар'яна: Ні. Я побачила її разом із вами. Побачила дзеркало. І побачила момент, коли фотографію буде розірвано.
— Марія: Тобто ти знала, що ми її порвемо?
— Мар'яна: Я знала, що це станеться. Але не знала, коли саме.
— Ліза: І що ти хотіла цим зробити?
Мар'яна перевела погляд на фотографію.
— Мар'яна: Захистити те, що було на ній.
— Марія: Від кого?
— Мар'яна: Від тих, хто міг побачити її та використати проти вас.
Я нахмурилася.
— Ліза: Але якщо фотографію приніс кур'єр тільки сьогодні, як ти могла знати, що вона взагалі потрапить саме до нас?
— Мар'яна: Я не знала, хто її принесе. І не знала, коли саме це станеться.
— Ліза: Тоді виходить, що ти не керувала цим?
— Мар'яна: Ні.
— Марія: А хто її відправив?
Мар'яна замовкла.
Я подивилася на неї.
— Ліза: Ти знаєш?
— Мар'яна: Ні.
— Ліза: Тоді чому ти так дивишся?
— Мар'яна: Тому що мені це теж не подобається.
— Марія: Чому?
Мар'яна подивилася на нас.
— Мар'яна: Тому що фотографія не повинна була потрапити до вас випадково.
Я одразу насторожилася.
— Ліза: Що ти маєш на увазі?
— Мар'яна: Я зачаклувала її давно. Але той, хто відправив її вам зараз, міг знати про неї.
— Марія: І ти думаєш, що він знав про тебе?
— Мар'яна: Я не знаю.
— Ліза: Тоді нам потрібно дізнатися, хто відправив цю фотографію.
Тато, який до цього мовчки слухав нашу розмову, нарешті заговорив.
— Тато: І я думаю, що почати потрібно з кур'єра.
Я подивилася на нього.
— Ліза: Але ми навіть не знаємо, звідки він її отримав.
— Тато: Тоді дізнаємося.
Марія подивилася на уламки фотографії.
— Марія: А якщо той, хто її відправив, знав, що вона зачарована?
Усі замовкли.
Я подивилася на Мар'яну.
Вона нічого не відповіла.
І цього разу її мовчання сказало мені набагато більше, ніж будь-які слова.
— Марія: А якщо той, хто її відправив, знав, що вона зачарована?
Усі замовкли.
Я подивилася на Мар'яну.
Вона кілька секунд нічого не говорила, а потім повільно перевела погляд на Марію.
— Мар'яна: Тоді це означає, що ми маємо набагато більшу проблему, ніж я думала. Якщо людина знала про фотографію, знала, що вона зачарована, і спеціально відправила її вам, то це вже не може бути просто випадковістю. Хтось навмисно втрутився в те, що мало статися.