Справжня причина

Ольга кілька секунд дивилася на Данила, не відводячи погляду.
— Ольга: Ти сказав, що Сергій мертвий. Коли саме він помер?
Данило відповів не одразу.
— Тато: Через кілька років після смерті твого брата.
— Ольга: А перед смертю він не намагався зв'язатися з тобою?
— Тато: Ні.
— Ольга: Точно?
— Тато: Так.
Ольга повільно кивнула, ніби перевіряла в голові якусь інформацію.
— Ольга: Тоді розкажи мені все з самого початку. Не те, що ти хочеш залишити при собі. А все.
Данило важко видихнув.
— Тато: Після того, як твій брат знайшов документи, він почав збирати докази. Спочатку я не знав, що саме він робить. Він просто став частіше кудись їздити, з кимось зустрічатися, щось записувати. Потім я зрозумів, що він передає інформацію поліції.
— Ольга: Він не просто передавав інформацію. Він збирався здати всю мережу.
— Тато: Так. Він хотів, щоб усіх, хто був до цього причетний, знайшли.
— Петро: І вони дізналися про це?
— Тато: Дізналися.
— Ліза: А хто саме дізнався?
— Тато: Люди Сергія.
Ольга схрестила руки на грудях.
— Ольга: І що вони тобі сказали?
Данило на кілька секунд заплющив очі.
— Тато: Що він має зникнути.
— Петро: Просто так?
— Тато: Не просто так. Вони знали, що він уже передав частину інформації. Боялися, що решта доказів опиниться в поліції.
— Ліза: І тоді вони звернулися до тебе.
— Тато: Так.
— Ліза: Чому саме до тебе?
Данило подивився на мене.
— Тато: Бо він мені довіряв. Вони знали, що я зможу зустрітися з ним без підозри.
Ольга різко всміхнулася.
— Ольга: Тобто вони навіть не просили тебе переконати його мовчати?
— Тато: Спочатку просили.
— Ольга: А потім?
Данило замовк.
Ольга сама закінчила:
— Ольга: А потім вирішили, що він має померти.
— Тато: Так.
Марія тихо запитала:
— Марія: А він знав, що ти прийдеш до нього за наказом?
— Тато: Ні.
— Марія: Він довіряв тобі до самого кінця?
Данило нічого не відповів.
Марія відвернулася.
Петро дивився на нього з недовірою.
— Петро: І ти пішов на ту зустріч, знаючи, що можеш його вбити?
— Тато: Я пішов поговорити з ним.
— Петро: Але вже знав, навіщо тебе послали.
— Тато: Так.
— Петро: Тоді не називай це просто розмовою.
Данило опустив очі.
— Тато: Я не називаю.
Ольга зробила крок до нього.
— Ольга: А тепер найважливіше. Чому ти погодився?
Данило довго мовчав.
— Тато: Тому що вони погрожували не тільки мені.
— Ольга: Кому?
— Тато: Усім, хто був поруч зі мною.
— Ольга: І ти вирішив, що найкращий спосіб їх урятувати — виконати наказ?
— Тато: Тоді я не бачив іншого виходу.
— Ольга: А мій брат?
Данило підняв на неї очі.
— Тато: Я думав, що якщо зроблю це, вони відчепляться.
Ольга різко засміялася.
— Ольга: І вони відчепилися?
Данило промовчав.
— Ольга: От бачиш.
Вона підійшла ще ближче.
— Ольга: Ти вбив людину заради їхньої обіцянки, а вони просто продовжили жити так, ніби нічого не сталося.
Мар'яна тихо сказала:
— Мама Марії: Ольго…
Ольга різко повернулася до неї.
— Ольга: Не називай мене так, ніби ми з тобою близькі.
Мар'яна замовкла.
Ольга продовжила:
— Ольга: Ти тоді була єдиною людиною, яка знала, що сталося насправді. Ти бачила його після смерті.
Мар'яна зблідла.
— Мама Марії: Я не хотіла цього бачити.
— Ольга: Але бачила.
— Мама Марії: Данило прийшов до мене. Він сказав, що все закінчилося. Я побачила його одяг, побачила кров і зрозуміла, що сталося.
— Ольга: І тоді ти допомогла йому?
Мар'яна заплакала.
— Мама Марії: Я боялася за Марію.
— Ольга: Ти завжди говориш про страх за Марію.
— Мама Марії: Бо вона була маленькою! Я не знала, що вони зроблять, якщо дізнаються, що я все знаю!
— Ольга: Тому ти допомогла сховати тіло мого брата.
Мар'яна прикрила обличчя руками.
— Мама Марії: Так.
Марія дивилася на неї, не в змозі повірити почутому.
— Марія: Мамо…
Мар'яна підняла голову.
— Мама Марії: Пробач мені.
— Марія: Ти стільки років могла просто сказати мені правду.
— Мама Марії: Я не могла.
— Марія: Могла.
Марія витерла сльози.
— Марія: Просто боялася.
Данило тихо сказав:
— Тато: Саме тому я й замкнув її.
Ольга одразу повернулася до нього.
— Ольга: Ні. Тепер розкажи їм саме про це.
Данило стиснув руки.
— Тато: Після того, як Мар'яна допомогла мені сховати тіло, вона сказала, що розповість усе.
— Мама Марії: Я сказала, що більше не хочу жити з цією таємницею.
— Тато: А я злякався.
— Ліза: І замкнув її в Задзеркаллі.
— Тато: Так.
— Марія: І сказав, що це ненадовго.
— Тато: Так.
— Марія: І пообіцяв, що будеш мене добре виховувати?
Данило подивився на неї.
— Тато: Я виконав цю обіцянку настільки добре, наскільки міг.
Марія гірко посміхнулася.
— Марія: Ти виховував мене, поки моя мама була замкнена в дзеркалі через твою брехню.
Данило нічого не відповів.
Ольга відступила на крок.
— Ольга: Тепер ви всі знаєте правду.
Вона подивилася на Данила.
— Ольга: Мого брата вбив не Сергій. Не люди Сергія. Не якась невідома людина.
Вона вказала на нього.
— Ольга: Це зробив ти.
Данило мовчав.
— Ольга: Але наказав тобі Сергій.
Данило повільно кивнув.
— Ольга: А Сергій наказав це зробити, тому що мій брат збирався здати їхню торгівлю наркотиками поліції.
— Тато: Так.
Ольга кілька секунд дивилася на нього.
— Ольга: Тепер я хочу знати тільки одне.
— Тато: Що?
— Ольга: Де докази, які мій брат не встиг передати поліції?
Данило різко підняв голову.
І вперше за весь час на його обличчі з'явився справжній страх.
— Тато: Їх не залишилося.
Ольга повільно похитала головою.
— Ольга: Неправда.
Вона зробила крок до нього.
— Ольга: Якби їх не залишилося, ти б не зблід.
Данило мовчав.
Ольга холодно усміхнулася.
— Ольга: Отже, вони все-таки існують.
У коридорі знову запала тиша.
А я раптом зрозуміла, що смерть брата Ольги могла бути не кінцем цієї історії.
Можливо, саме його докази досі десь існували.
І якщо вони справді були заховані, то тепер їх шукали не тільки ми.