Дзеркала минулого
5
Снігопадом зтиха мороз стіни пробирає,
Холод в спину диха тихо, бо крил не маю…
Взимку і лелеки в стріху не літають,
І подихи важкі, бо крига душу огортає.
Здається, світ застиг у білому мовчанні,
І самота підкралась, мов зимовий дим.
Але в кутку кімнати, в лагіднім чеканні,
Буяє світло — всупереч обставинам усім.
А за вікном лютує вітер, б’є у шкло хуртеча,
Та в серці — теплий вечір і старий камін.
Тут затишно і тихо, настає полегша
Від тих тривог замерзлих, не випитих до днин.
Бо справжнє тепло не від сонця в зеніті,
А від спокою в душі, що береже свій рай.
Коли ти сам собі — найближчий друг у світі,
Тоді й морози люті — то лише окай.
І келихи тривог доп’ються — раз і край!
#214 в Різне
#7 в Поезія
#437 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
