2

2

Кожної ночі після та перед роботою, по буднях та вихідних Дарина мандрувала цими дзеркалами-портами, змінюючись у зовнішності, потрапляя в абсолютно різні та протилжні по своїй суті світи.

Вони всі проносились в її сприйнятті душе швидко, не залишаючи нічого.

Так. Просто вийти в парк на атракціон... Розважитися...

Але один світ, останній, не залишив Дарину байдужою.

Дарина потрапила на бал.

Бал тварин на двох ногах та з руками замість чотирьох лап.

Несподівано підійшов до неї він...

Високий. Із широкими плечима. З вузькою талією. В королівському одязі. Та...

Із лев'ячою головою... З короною на голові...

- Потанцюємо. - запропонував він.

Дарина (цього разу у вигляді пави, тобто павича жіночого роду) поклала свої руки на постягнуті руки чоловіка-лева.

Він поніс її у танець, вони понеслися в своєму ритмі..

Так легко. Так вільно, майже не торкаючись бідлоги.

Але дійсно, не торкаючись.

Здавалося, ніби вони піднялися та полетіли.

Бо лев тримав свою напарницю у танці своїми руками в повітрі.

Підлога була далеко внизу.

Знизу щось ще мелькало. Метушилось.

А потім вони піднялися вище, проходячи крізь палац.

До зір...

Навкруги них закружляли зорі.

Скупчення цілих зорь.

А потім їх огорнула темна матерія.

Через кілька хвилин темна матерія відступила.

Ще якийсь довгий час надприродного танцю, надзвичайно казкового та приємного, - і вони повернулися в палац. Але палацу вже не було.

Дарина та лев опустилися в центрі всього натовпу, який до цього танцював у великій залі палацу.

Палац зник, а всі його гості застигли на місці на тих самих місцях, де Дарина їх бачила востаннє.

- Красуню, як тебе звати? - запитав в неї чоловік із лев'ячою головою.

- Дарина. - відповіла дівчина.

- А я - Ігор. Король цих перевертнів. Я і сам перевертень. Коли хочу, я людина, а коли захочу, то я - лев. Ти потрапила на наш маскарад. Звідки ти?

- Я... - замешкалася Дарина. 

Як би не нашкодити собі неправильними відповідями...

- Я... це не важливо, звідки я... я... просто... мандрую... світами. - спантеличена, бо в інших світах, в яких вже встигла побувати Дарина, ніхто її не питав, звідки вона.

Ніхто взагалі з нею там не розмовляв...

А тут...

Ігор нахилився та... поцілував Дирину в її спокусливі губи.

Дарина відповіла на поцілунок.

Вони стояли серед застиглого натовпу перевертнів та довго пристрастно цілувалися.

- Боже мій! - воскликнула Дарина. - Я збожеволіла!

Дівчина вирвалася з обіймів Ігоря та побігла в напрямку, де залишилось дзеркало, через яке вона потрапила сюди.

Дзеркало стояло на тому ж самому місці.

Дарина швидко стрибнула у нього та з'явилася в своїй кімнаті.

Через мить біля неї в її кімнаті опинився він...

Чоловік із лев'ячою головою на ім'я Ігор.