Розділ III

Знизу почувся дзвін дзвіночка, і Сільва, зручно влаштувавшись у цинковій ванні, різко розплющила очі: «Скільки минуло часу?», — гаряча вода, яка давно охолола, забрала всю втому й напругу, майже заколисавши її до сну. «І скільки ж я проспала?»

— Міс Перрайн, дозвольте мені увійти? — голос Сальвадора пролунав з-за дверей ванної кімнати.

— Я ще не одягнена, — тривожно промовила Сільва, її очі заметушилися, і вона поспішно почала одягатися.

— Я якраз за цим, — сказав Сальвадор, увійшовши до кімнати з коробкою. Сільва, сховавшись назад під воду, напружено стежила за ним. — Вам хазяїн хоче передати ось це, — він залишив білу коробку, обв'язану синьою стрічкою, на краю ванної. Сільва мигцем глянула на пакунок і знову сховалася під воду. — Вам допомогти?

— Думаю, так, — невпевнено відповіла вона. — Дякую.

Сидячи за обіднім столом і чекаючи на Сільву, Доктріан читав місцеві новини. Попри недавні проблеми з артефактом містера Ліфевра, місто продовжувало процвітати в беззаконні й погонях. Маленька стаття розповідала про інцидент з двома каретами, в результаті якого постраждала сама міс Перрайн. На щастя, Доктріан був там і врятував її.

Чутки вже ширилися. Хтось дізнався, що він врятував людину. І не просто людину, а юну, смертну дівчину, яка так і не покинула його будинку. От чутки підуть! Доктріан відкинув газету й сперся лобом на долоню. Це пряма загроза його репутації. Газетярі можуть вирішити, що він збочений лікар-дисидент, який перейшов на бік аморальності. І тоді його поженуть у Зліфію і вся кар'єра, і пошана підуть у багаття ганьби. Ні, цього не можна допустити.

З легким скреготом відчинилися двері, і Доктріан підняв погляд. На порозі стояла Сільва в темно-синій сукні, яка притягувала погляд своєю вишуканою простотою. Тонка вовняна тканина обрамляла її фігуру, не оголюючи жодних зайвих частин тіла. Високий комір скромно підкреслював шию і груди, а рукава, облягаючи зап’ястя, розширювалися до плечей, створюючи враження витонченої шиї. Сільва, тримаючи правою долонею шию, опустила очі на підлогу й повільно пішла до столу під пильним поглядом Доктріана. Двері зі сторони кухні відчинилися, і Сальвадор, левітуючи в повітрі, почав розставляти страви на столі.

— Хазяїне, — звернувся він до Доктріана, відволікаючи його від споглядання Сільви. — Ваш чай, — сказав Сальва, наливаючи напій зі скляного чайника в порцелянову чашку.

— Кхм... — Доктріан відвів очі від Сільви й подивився на Сальвадора. «Ще не вистачало через вбрання почути паскудних пліток! Прокляття...» — подумав він. — Так, дякую тобі, Сальво. Ти можеш повертатися до своїх обов'язків. О, і так... Будь люб'язний, забери в мене газету. Дякую.

Наповнивши чашку Сільви чаєм, Сальвадор шанобливо вклонився, забрав газету й вийшов з їдальні. Двері тихо зачинилися, і Сільва кинула стурбований погляд на містера Ренарда.

— Що ж... — почав він, поглядаючи на закуски й на Сільву. — Я по ваших очах бачу, що ви хочете мене про щось запитати, — але вона лише неспокійно совалася на стільці. — Що, ні? — Доктріан хмикнув. Взявши чашку, він зробив короткий ковток чаю й обережно поставив її на блюдце.

— З-звідки? — боязко запитала Сільва, стиснувши кулаки під столом. Доктріан перевів погляд із сендвічів на неї. — Звідки вам відоме моє ім'я?

Доктріан обережно дістав із внутрішньої кишені жилета зірвану бирку з іменем і датою народження Сільви, підкинув її перед очима дівчини. Вона з острахом потягнулася за цінником, але Доктріан м'яко зупинив її:

— Воно вам більше не знадобиться, — його слова прозвучали остаточно, і пальці Сільви здригнулися. — Я виплатив усю потрібну суму, — останній проблиск надії згас в очах, і вона опустила руки під стіл. Доктріан, заправивши серветку на шиї, розпочав трапезу, взявши до рук один із сендвічів. 

— Ну і навіщо ж я вам? — Сільва не піднімала погляду, готуючись до найгіршого. 

— Як щодо того, щоб обговорити це після сніданку? — Доктріан м'яко зустрів її погляд, коли вона, все ж таки, на нього подивилась. — Прошу, з'їжте що-небудь. Вам це зараз украй необхідно.

Сільва не змогла втриматися, її очі зголодніло ковзнули по апетитних сендвічах, сирі, тістечках і фруктах. Свіжий хліб, зі злегка солонуватим присмаком сиру, і чай із тістечками здавалися їй неземною насолодою. Шлунок видав гучне бурчання, і вона, трохи соромлячись, почала набирати легкі закуски на свою тарілку. Доктріан схвально кивнув і посміхнувся.

— Ну, а коли ви вдосталь наїстеся – ми й обговоримо все.

~

Полудень плавно перейшов у день, і після завершення пізнього сніданку Доктріан запросив міс Перрайн переміститися у вітальню. Він зручно вмостився у кріслі, поглядаючи то на Сільву, то на навколо розвішані картини.

— Розкажіть про себе, — Доктріан переконався, що Сільва зручно сіла навпроти нього. — Мені дуже цікаво дізнатися про ту, на кого я витратив одну третину своїх заощаджень. Сільва опустила погляд, зімкнула долоні на колінах і почала коротко розповідати.

— Я родом із Лейхла. Мої батьки багато пили, а потім перейшли на опіум... Зрештою, вони вирішили продати мене. Так я й опинилася в Креймуті. У страху, що можу стати стравою на столі в аристократів, я втекла від купця. І після цього зустріла вас.

— Виходить, ви ніколи не зустрічали безликого, — ствердно зауважив Доктріан.

— Жодного разу, — Сільва обережно підняла погляд на містера Ренарда.

— Я викупив вас, щоб дати вам шанс знайти щось більше, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — Допомогти, так би мовити.

— Д-допомогти? — Сільва не могла повірити почутому. — Вибачте, але я не зовсім розумію...

— На відміну від інших безликих, я дотримуюся старих законів і допомагаю слабким, — пояснив Доктріан. — У наш час багато хто прагне поневолити, винищити або підпорядкувати таких, як ви.

— Тобто ви хочете сказати, що ви… ворог суспільства? Дисидент?

— Мені небезпечно таке визнавати, але це так, — Доктріан усміхнувся, відвівши погляд у бік не запаленого каміна.