24

Дем'ян

- Хай тобі грець, хлопці, де побігло те падло? Невже до Олесі? - мені ніхто не відповідає.

А мене починає накривати злість і тривога за мою дівчинку. Мені хочеться руйнувати все на своєму шляху. Але треба включати голову і холодний розрахунок, бо по іншому я Олесю не захищу. Тоді я звернувся до снайперів. 

- В яку сторону він погнав? - мій голос нагадував рик якогось звіра. 
-Гетьман, поки що Олеся в безпеці. Костянтин побіг в протилежну сторону від її під'їзду. 
До мене підбігли всі хлопці з спец.підрозділу Орли. 
- І якого дідька, ви мені не відповідали! Служба набридла? - почав розбір польотів.
- Гетьман, не ричи. Давай перев'яжу тобі рану. - один з хлопців витягнув  стерильний бинт і забинтував руку. - Ти щасливчик, Дем'ян.  З такої близької відстані в тебе стріляли, а ти відбувся лише раною на виліт. Пуля не те, що не застрягла і навіть не порвала нічого. 
- Не заговорюйте мені зуби. Шукайте де б він міг подітися. 
До нас підійшов геній нашого підрозділу, підкорювач техніки. Комп'ютерний геній - Тарас. 

- Дем'ян Володимирович, я знайшов де щез ваш маніяк. В цьому будинку є одне спільне горище. Можна в один під'їзд зайти, а з іншого вийти через горище. Скоріш за все, Костянтин піде до квартири Олесі через те саме горище. -  Тарас показав мені план будинку і я рванув до квартири мого  сонечка. 

Біг до неї, а сам молився щоб вона була в безпеці. Щоб зустріла мене з усмішкою. Я так хочу її обійняти. Але якщо там і дійсно є та паскуда, то я його голими руками порву.  Залітаю в підʼїзд і до мене долітають звуки чийогось крику і плачу. Це ОЛЕСЯ плаче. Я ще швидше почав підніматися по сходах,  не біг, а летів. Ну,  сволоч, ти мені заплатиш за кожну сльозу пролиту моєю Дюймовочкою. 

Забіг в квартиру і мені відкривається жахлива картина, та с..... притиснув мою,  МОЮ дівчинку і намагається добратися до тіла Олесі.

- Лапи забрав від МОЄЇ дівчини! Продовжиш і я тобі руки вирву.

Та моя погроза ніяк не подіяла. Він, паскудник, потягнув за руку Олесю на себе і закрився нею наче щитом. 

Мене засліпила злість і тривога за кохану. Бачити свою малютку в руках того буйвола було вище моїх сил. 

Дивився тільки в перелякані і повні сліз, але такі гарні очі Олесі. І думками просив її аби вона присіла і дала мені можливість вирубати Костяна. 

І моє особисте сонце почуло мене. Поки я відволікав розмовами свого противника і по міліметру наближався до нього Олеся різко  присіла. Я отримав можливість для того щоб відправити особистого маніяка Олесі в нокаут. 

Як тільки дівчинка присіла, я з вертухи попав в голову ногою і відключив на деякий час Костянтина. Коли тіло у відключці впало на підлогу моя Дюймовочка підстрибнула і побігла до мене. 

Тільки вона опинилася на відстані витягнутої руки я притягнув її до себе, обійняв міцно-міцно. 

- Дем'ясику, ти тут. Ти живий! Як же я, боялась за тебе! Ти мій найкращий. Люблю. 

- Кохана моя, чарівна, чудова, єдина моя. Я тебе люблю і більше ніколи від себе не відпущу. -  Дюймовочка у відповідь тільки плакала, а я обіймаючи її намагався заспокоїти. 
Поки маніяк недоучка був у відключці приїхав Дмитро, погрузив свого знайомого в поліцейську машину і повіз в поліцейський відділок.   Я з Дімкою домовився, що завтра приїду з Олесею і напишимо заяву. 

Коли я розмовляв з другом. Приїхала карета швидкої допомоги для батька Олесі. Він від госпіталізації відмовився, лікар виписав ліки загоєння побоїв і графік прийому ліків. Мамі мого сонечка прийшлося також не легко, здали нерви, тому лікар виписав ще й для мами заспокійливі препарати. 

Швидко збігав в найближчу аптеку і купив всі ліки призначені лікарем. Поряд біля аптеки був магазин-ресторан,  в нашому місті цей заклад поки що такий один. Там готують різні страви і продають їх. Я подумав і вирішив, що після такого стресу всі зголодніють, а готувати не буде ні сил, ні бажання. Тому купив всього по трохи. 

Як тільки зайшов в квартиру Дюймовочки поставив всі страви і десерти в холодильник. Потім я допоміг Івану Владиславовичу продезинфікувати рани, найбільше їх було на обличчі. Але зі свого досвіду знаю, що вони швидко заживають, не буде і сліду. Олеся допомогла мамі випити всі заспокійливі ліки. 

Як тільки медичні справи були завершені, ми  дружнім гуртом перейшли з вітальні до кухні. Такий обов'язок, як розігрівання і подачі на стіл страв ми з коханою також взяли на себе. 

Батьки Олесі нічого нас не запитували до того часу, поки ми не перейшли до поїдання десертів і чаю. Бо солодощі заспокоюють і піднімають настрій. 

Але, Іван Владиславовичу не витримав більше. 
- Діти, ми чекаємо пояснень. Що то було і хто то такий хотів забрати нашу Олесю? - батьки дивились на нас уважно і готові були вислухати всю інформацію, яку ми їм розкажемо. 
Скривати було нічого, тому ми з Олесею почали розповідь. Нічого не втаїли. Батьки Дюймовочки були не просто в шоці, а скоріше в їх охопив жахливий страх, коли вони уявили, як би склалась доля дочки, якщо б Костя її все таки викрав. 
Тата Олесі на обличчі була тільки одна емоція, то злість. В мами моєї крихітки не переставали текти сльози по обличчі. 

Ми сиділи і говорили до пізньої ночі. Говорили про минуле кожного з нас. Одним словом, ми знайомилися. Подивився на годинник, котрий показував 23.30.