23

Дем'ян 
Як тільки моя Олеся піднялася сходами, я  вставив у вухо передатчик щоб чути своїх хлопців.

Так, пора згадати молоді роки, підняв на поготові пістолет і не чекаючи ні хвилини пішов на пошуки того гамнюка.

Вийшов на вулицю і пробіг кілька метрів я зупинився біля старого каштану щоб роздивитися.

- Орли, я хочу знати як обстановка? І питання до снайперів, де та с.....? 

- Гетьман, зараз спокійно. Пошумів і скрився. Але він десь є. - підрозділ в повному складі доповів. 

- Гетьман, ми його знайшли. По ліву сторону від тебе, біля підвального приміщення. - снайпери, то всевидяче око. 

- Я хочу його живого. - таким чином, хлопці будуть його ранити легко аби не пошкодити життєво важливі органи. 
Почав підходити безшумно. Вже майже добрався до цілі, але випадково наступив на суху гілку і по дворі рознісся  тріск. В повній тиші цей звук було чути досить гучно і мене помітила та гнида. 
- О, пане ректоре, ви вмієте користуватися зброєю?  - міміка Костяна вказувала, що він не при своєму розумі. 
- Ага, вмію. Я багато чого  вмію - намагався заговорити йому зуби аби він не звернув уваги на моє до нього наближення. - Тобі від моєї Олесі, що конкретно треба?
-  Вона буде моєю. А якщо буде пручатися, то я знаю як зробити дівку покірною. Груба чоловіча сила всім бабам подобається. -  на його оскал противно було дивитися. 
Я вже не міг більше витримати його дурної балачки і кинувся в його сторону. Врізав йому по морді і збирався вирубити з ноги, але я почув чийсь вистріл. 
Притормозив тільки на секунду. Як тільки заніс руку для удару, то відчув пекучий біль. Виявилось, що постріл, який пролунав був зроблений з пістолета Кості. І пуля потрапила в плече, але то фігня. 
Замешкався і отримав серію ударів в  ранене плече і лице. 
Отримав секундний больових, шок, а те падло використало цю секунду заминку щоб втекти. 

Олеся
-  Ну нарешті я до тебе добрався. Ти мій трофей! 
На порозі квартири, спершись об косяк стояв Костя. В руках він тримав зброю. Від нього віяло  такою самовпевненістю ніби він якась надлюдина. 
-  Ти що тут робиш? Де мій Дем'ян? Що з ним? - моя істерика, яку я намагалася стримати прорвалась назовні. 
З кожним моїм словом голос ставав все голосніше.  Проте той паразит навіть не думав терпіти моїх емоцій. 
- Ша, лялька. Я за тобою прийшов. Рухайся. Перебирай скорше тими бракованими ніжками. - зловив мене за руку вище ліктя і потягнув на себе. 
- Ти нікуди не забереш мою дочку. - мій тато визволив мою руку  і закрив мене своєю спиною вставши між мною і Костяном. 
В те, що відбувалося далі я не могла повірити. Це був якийсь кошмар. Цей божевільний мисливець повівся так, неначе він бик, а тореадор закрив його жертву червоною тканиною. Він накинувся на мого тата з кулаками. Я кричала на того божевільного, ми намагалися відтягнути його від тата. Але наші з мамою сили дорівнювали нулю порівняно з тим придурком. А побої все продовжувалися. Врешті решт, коли тато вже ніяк не пручався Констянтин вирішив припинити ту катівню з моїми батьками і взявся за мене. 

Зі всієї дурі він кинув мене об стіну, аж в очах зірочки засвітилися. Я пручалася, як могла. 

- Не рипайся, дура. Для таких бракованих, як ти будь яка чоловіча увага за щастя. Я отримаю задоволення, а ти як хочеш. Мені то пофіг. 

Притиснувши мене всім своїм тілом до стіни, цей кат почав розривати мій одяг. 

- Лапи забрав від МОЄЇ дівчини! Продовжиш і я тобі руки вирву.

Я не відкриваючи очі не можу повірити, що чую найдорожчий голос в світі. Я буду в безпеці. Він живий.

Ця історія живе завдяки вам.
Підтримайте її вподобайкою та підпискою — і вона неодмінно дійде до щасливого фіналу!