21

Олеся

Дем'ян мене продовжував цілувати, а я мліла від його тепла, дотику, солодких поцілунків.

Як тільки подумаю, що вже могла ніколи більше не насолоджуватися його присутністю, не обняла б батьків, то аж сльози навертаються. 

Мені дуже страшно, я розумію, що стала тією на кого полює божевільний. Він відкрив на мене справжнє полювання. 

Як добре, що в моєму житті з'явився цей чудовий мужчина. Тільки з ним я відчуваю повну безпеку, протистояти Костянтину може тільки Дем'ян, котрий кращий від того бовдура у всьому. 

- Маленька моя, що ти вирішила з пропозицією лікаря? - кусаю губи, бо не знаю буде реагувати на моє рішення.  - Розкажи мені і не переживай, я прийму будь яке твоє рішення. 

Я набрала повні легені повітря і на одному видиху відповіла:

- Я прийняла рішення відмовитися від операції. - Дем'ян напевно щось хотів мені сказати. - Прошу, не перебивай мене, я поясню своє рішення. Я по житті в своїй ситуації керуюся одним висловом "Від добра, добра не шукають". Вдячна Богу за те, що ходжу і можу себе обслужити. А як ходжу? Це вже друге питання.  Я не буду змінювати щось на краще, а може для мене це саме краще вже є. 

- Дюймовочка, ти молодець. Ти гарно пояснила такі  речі, які не всі можуть зрозуміти і в старості. 

Гетьман ще хотів щось сказати, але зайшли мої батьки і лікар. І я пересіла на ліжко з колін свого коханого. 

- Хотів запитати, як тут наша пацієнтка? Але бачу, що на романтику  вже сили є. Значить - здорова. А ви, Дем'ян Володимирович, дайте спочатку відпочити своїй дівчині, а тоді починайте амурні справи. -  я почервоніла, а лікар з усмішкою віддав мені виписку і продовжив. - За кілька днів до мене на контрольний огляд. Не хворійте. - і вийшов з палати. 

- Так, молоді люди, їдемо додому. Там нас чекає смачний обід. Дем'яне, ти ж з нами поїдеш? - мій тато запитально дивиться на пана ректора. 

Дем'ян кинув на знак згоди. Ми швидко зібрали речі, я переодягнулася. Добре що тут в палаті є своя ванна кімната. 

Як тільки ми вийшли з палати Дем'ян взяв мене на руки. Я повідомила,  що можу ходити і сама, але мені повідомили, що мені треба відпочивати. І щоб я в Гетьмана не забирала можливість насолодитися моїми обіймати, бо ж я обняла його руками за шию. 

Тому я перестала протестувати і чемно сиділа в коханого на руках. На виході з лікарні нас зупинила якась модель і усміхнувшись моєму Дем'яну 

-  О,   кого я бачу? Гетьманський, тобі що мало грошей на посаді ректора платять?  Чи ти працюєш волонтером і помагаєш всяким немічним? - її усмішка була схожою на оскал.

- А ти, Жанна, не змінилася. Тільки те й робиш, що ображаєш людей, виливаєш на всіх свою злість. Не маю на тебе часу.  І постарайся більше не попадатися мені на очі. 

Дем'ян навіть розмовляючи з цією кралею не випустив мене з рук. А зараз ми йшли до машини. Нарешті я буду з своїми найрідшими людьми вдома. І ми зможемо нормально поспілкуватися і я надіюсь, що мої батьки і коханий потоваришують.  

Сіли в машину і я відчула, як завібрував мій телефон. Страючись не привертати уваги глянула, що саме написано в смс. 
"Я радий, що ти не сильно постраждала. Вже скоро ти будеш зі мною. Моя лялічка"
Дем'ян не відриваючи погляд від дороги відчув, що атмосфера в авто змінилась, а точніше вона стала, ніби затишшя перед бурею.
-Олеся, ти чого така тиха? Що сталося? - швидко поглянув в мою сторону щоб оцінити, ситуацію.  
- Нове повідомлення прийшло. - я бачила, як Дем'янове обличчя перетворилося на суцільну маску. 
Ми зупинилися, на світлофорі, Гетьман забрав мій телефон щоб почитати смс. 

Зараз біля мене сидить не мій коханий ректор,  а командир (нехай і колишній) спецслужби. Зібраний, рішучий, його енергетика випромінювала силу від якої хотілося здатися без бою.

Як тільки загорілося зелене світло і ми почали їхати, а Дем'ян порушив, ту неприємну тишу. 

- Олеся, я зараз від везу тебе додому і ти вибач, але на обід не залишуся.  Треба закінчувати з тим мисливцем недоучкою. - мій ректор почав набирати на своєму смартфоні якийсь номер. 

Далі я тільки слухала, як Дем'ян роздає прикази і обговорює шляхи вичислення місця перебування Костяна. 

Ми під’їхали до  мого будинку, а за нами своєю машиною приїхали мої батьки. 

Дем'ян допоміг мені вийти з машини. Як тільки ми ми дійшли до під'їзду батьки зайшли перші щоб відкрити квартиру і накривати на стіл, а ми залишились на дворі, нам так хотілося ще хоча б хвилинку побути на одинці. 
Я потрапила в обійми  коханого. 
- Дюймовочка, я маю до тебе одне ВЕЛИКЕ прохання. Скоро Новий рік і я хочу щоб ти провела його зі мною. 
Я вирішила  відповісти поцілунком. Як тільки стала на носочки і обняла його обличчя руками, то почула якийсь удар близько біля нас. 
Не зрозумівши одразу, що відбулося почала розглядати по сторонах. Але Дем'ян закрив мене собою наче щитом і почав швидко заходити  в під’їзд, благо треба було зробити лише кілька кроків. Звук знову повторився, тепер він пройшовся по металічних дверях. І я зрозуміла, що той звук - це постріл. То в нас СТРІЛЯЮТЬ.