Дюймовочка для Ректора

18

Дем'ян

Позбігалися люди і кожен щось говорив, а я нікого не чув та й ні на що не реагував. Відчуття ніби я у вакуумі. Я тільки рахував пульс коханої і слухав чи не чути звуку сирени. 


Швидка допомога приїхала в рекордний час. Смутно пам'ятаю, як Олесю забирали в карету, як ми добрались до лікарні.

Я всю дорогу до лікарні не зводив погляду з своєї Дюймовочки, тримав її за руку і просив відкрити очка, повернутися до мене.

В лікарні мою дівчинку чекала ціла бригада лікарів. Її оглянули і забрали на повне обстеження, але мене звичайно не пустили.

Я одразу вирішив подзвонити її батькам і Мілані. Вони були шоковані моїм дзвінком і сказали, що виїжджають. 

Поки чекав на новини від лікарів міряв кроками коридор. Кілька раз виходила з реанімації на моє  запитання "Як Олеся," чув лише "Лікар вийде і все скаже".

Біжать по коридору батьки моєї дівчинки і Мілана з Дімою. Я зупинився посеред коридору, мені соромно за те, що не зумів вберегти Олесю від біди. 

- Це ви нам дзвонили? Як наша дочка? Що з нею? - мама Олесі стоїть чекає від мене відповіді, дивиться на мене заплаканими очима.

 

До уваги моїх читачів! Лайки, коментарі і підписка на автора, додавання книги в бібліотеку  пришвидшує викладання книги. Ціную кожного із вас.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше