10

Дем'ян

Замітно, що моя красуня не в захваті від того, що ми зупинились. Але знала б вона як цього не хотів я.  Мене всього розриває від бажання. Але ще зарано для більш близьких стосунків. 
Для неї я не хочу спішити. Треба щоб моя дівчинка прийняла сама рішення, коли сама буде готова.  А моя поки, що допомога - холодний душ. 
Щоб перевести свої думки на іншу тему я вирішив розпитати Дюймовочку про те, що мене мучить вже давно.
- Олеся, котику, я хочу тебе дещо запитати. Поки я наважувався підійти до тебе з соц.мереж дізнався про твої хобі, про улюблені фільми, книги і музику. Але є дещо і я хочу дізнатись від тебе. - поки я переводив дух для наступного запитання, Олеся сама відповіла.   
- Я знаю, що ти хочеш спитати. Що зі мною такого сталося? Чому я так ходжу? Ти не переживай, я не ображаюсь. Звикла до такого роду питань. Якщо без подробиць - то сталося це в дитинстві, при народженні. За все, чим лікарі мені допомогли я вдячна. Могла взагалі не ходити. І випереджаючи наступне питання, мені комфортно так ходити, просто іншої ходьби я знаю. Тому і не помічаю, що ходжу якось не так. - мене дивувало, як спокійно дівчина говорить про такі речі. 
Не викликаючи жалість. І одночасно я захоплююсь її силою волі і бажанням спокійно жити не дивлячись на людей, які її хочуть образити чи зробити боляче. 
- Моя красуня, я в захопленні від тебе. Ти молодець. А ще одне питання можна? - моя маленька кивнула і я продовжив розпитувати - А як складались стосунки з друзями?- поки  дівчинка готувалася відповідати я перетягнув її до себе на коліна. 
- В мене крім Мілани і батьків друзів не було.  В мене куча комплексів, страхів було.  Я по  суті людей боялася. Коли хтось мене в дитинстві ображав, моя мама завжди говорила, що таких людей треба пожаліти, за що я їй дуже вдячна. Вона навчила мене співчувати людям, котрі злі, а не ненавидіти їх.- в мене немає слів щоб пояснити як я сильно горджуся нею і люблю. 
- А я просто тебе майже нічого не знаю, Замітно, що моя красуня не в захваті від того, що ми зупинились. Але знала б вона як цього не хотів я.  Мене всього розриває від бажання. Але ще зарано для більш близьких стосунків. 
Для неї я не хочу спішити. Треба щоб моя дівчинка прийняла сама рішення, коли сама буде готова.  А моя поки, що допомога - холодний душ. 
Щоб перевести свої думки на іншу тему я вирішив розпитати Дюймовочку про те, що мене мучить вже давно.
- Олеся, котику, я хочу тебе дещо запитати. Поки я наважувався підійти до тебе з соц.мереж дізнався про твої хобі, про улюблені фільми, книги і музику. Але є дещо і я хочу дізнатись від тебе. - поки я переводив дух для наступного запитання, Олеся сама відповіла.   
- Я знаю, що ти хочеш спитати. Що зі мною такого сталося? Чому я так ходжу? Ти не переживай, я не ображаюсь. Звикла до такого роду питань. Якщо без подробиць - то сталося це в дитинстві, при народженні. За все, чим лікарі мені допомогли я вдячна. Могла взагалі не ходити. І випереджаючи наступне питання, мені комфортно так ходити, просто іншої ходьби я знаю. Тому і не помічаю, що ходжу якось не так. - мене дивувало, як спокійно дівчина говорить про такі речі. 
Не викликаючи жалість. І одночасно я захоплююсь її силою волі і бажанням спокійно жити не дивлячись на людей, які її хочуть образити чи зробити боляче. 
- Моя красуня, я в захопленні від тебе. Ти молодець. А ще одне питання можна? - моя маленька кивнула і я продовжив розпитувати - А як складались стосунки з друзями?- поки  дівчинка готувалася відповідати я перетягнув її до себе на коліна. 
- В мене крім Мілани і батьків друзів не було.  В мене куча комплексів, страхів було.  Я по  суті людей боялася. Коли хтось мене в дитинстві ображав, моя мама завжди говорила, що таких людей треба пожаліти, за що я їй дуже вдячна. Вона навчила мене співчувати людям, котрі злі, а не ненавидіти їх.- в мене немає слів щоб пояснити як я сильно горджуся нею і люблю. 
- А я просто тебе майже нічого не знаю, розкажи. - її запитання вивело мене з задуманості. 
- Добре,  я завжди хотів займатися комп'ютерними технологіями. З дитинства займався змішаними стилями бою. Був дуже непосидючою дитиною. Люблю книги, переважно детективи. Музику я слухаю різну, під настрій. - моя маленька уважно слухала. - Олеся, все мене до тебе є пропозиція. Може підемо погуляємо?
- Так, йдемо. Скоро новорічні  свята і Миколая. Місто вже прикрашають. Люблю милуватися святковим містом. - з такою дитячою радістю були її слова. 
Я тримаючи Дюймовочку на колінах не стримав бажання поцілувати свою маленьку. Короткими поцілунком пройшовся від віска до губ, а в губи я  цілував ніжно і водночас сильно, бо я не міг напитися нею, моя дівчинка це цілюще джерело для мене. Ми знову ледь одне від одного відірвалися.  
- Дівчинка моя, а ти лист до Миколая написала? Що ти хотіла б в подарунок? - з усмішкою запитав я.
- Так,  написала і відправила на електронну пошту. - пожартувала малютка. - А що саме, то це залишитися між мною і Миколаєм. - і мені підморгнула. 
Я міцно-міцно обняв своє чудо, а потім підняв на руки і закрутив її по кабінеті. 
Поставивши свою щасливу ношу на підлогу, взяв її за руку і повів на вихід. 
Але мені подзвонили і я зупинившись щоб відповісти на дзвінок. 
- Олеся, ти іди в гардеробну забери свої речі і чекай мене біля виходу з універу. - поцілував щоку і відпустив. 
Коли я закінчив розмову по роботі і підійшов до маленької. Вона стояла біля входу і переляканими очима дивилась на записку у руці. 
- Кохана, що сталося? -  мене від її вигляду також переживання охопило. 
- Олеся, ти мене чуєш?! Що тут відбулось?-взяв її за плечі і заглянув в очі, може хоч так вона сконцетрує погляд.  
- Чую, відвези мене додому. Будь ласка. - її голос був тихий. 
- Добре, але що ти тримаєш у руках всі речі. Давай все лишнє мені, а сама вдягай куточку, бо на дворі холодно. - дівчинка зробила так як я її просив. 
Передала мені рюкзачок, свій шарф і на автоматі віддала мені ту записку, яку стискала в руках. Я прочитав і така лють мене охопила. 
"Насолоджуйся життям з своїм ректором поки можеш, бо я все одно тебе заберу. Не наситився ще ні твоїм танцем, ні твоїм тілом". 
- Олеся, хто тобі дав ту кляту записку?!- але вона навіть не реагувала просто стояла і дивилась кудись навпроти себе. - Я тебе ще раз запитую,  хто до тебе підходив і віддав тобі той аркуш? - я не витримав і крикнув на неї. 
А моя Дюймовочка почала осідати на підлогу. Я взяв її на руки і посадив на лавку, яка була в кількох кроках від нас. - Дем'ян, записку мені  приніс якийсь студент. Сказав,  що мені це просили передати за винагороду. - її голос було ледь чути, вона очима водила по залі першого поверху і раптом показала рукою. - Ось там стоїть той студент. 
Може вона ще хотіла щось сказати, але я вже не чув. Бо побіг в напрямку студента, який стояв на сходовій клітці і слухав музику в навушниках. Коли я зупинився біля нього, то намагався стримати свої емоції і запитав. 
- Ти приніс записку ось тій дівчині? - хлопчина швидко скинув навушники, бо ж перед ним стоїть ректор. 
- Так, а що? - намагався триматися хоробрим, але явно переживав.
- Не задавай мені питань, а відповідай на мої. Нащо? Це твоя записка?- треба стриматись і не використати фізичної сили.
- Ні, вона не моя, чесне слово. Мені заплатив якийсь мужик і вказав на ту дівчину. Сказав передати його послання і пішов собі. - слова даються йому важко. 
- Куди він пішов і як давно?- було замітно,  що більше інформації він мені не дасть. 
- Пішов він хвилин 20 звідси в сторону парку. Більше я нічого не знаю. Можна я вже піду?- я дозволив і студент побіг.
Я набрав нашого системного адміністратора і попросив відео з першого поверху у часовому поясі не більше ніж 40 хв вислати на мейл.  
І знову поспішив до своєї маленької яка сиділа не рухаючись на лавці. 
- Пішли моя хороша, я завезу тебе додому і буду шукати того чмиря. - взяв її за плечі і повів до своєї машини.
     
Ми їхали мовчки, кожен думав про своє. Я особисто обдумував де я можу його знайти. Моя новостворена програма шукає його по всьому віртуальному просторі у реальному часі. Може десь на відео засвітилися чи у соціальних мережах. А тепер я перегляну відео і відслідкую по онлайн камерах. 
- Ми приїхали, сонечко.  Давай доведу тебе до квартири.  Ти не бійся, я його всюди достану. - ми вийшли з машини і пішли в під'їзд. 
Біля квартири зупинились я обняв свою Дюймовочку і поцілував.
- Люблю тебе, моя хороша. Через три дні буде ходити Миколай, знаєш, що я йому в листі написав? - говорив щоб трохи розслабитися свою маленьку. - Я захотів щоб Миколай мені влаштував романтичну вечерю з тією, котру кохаю. Ось тобі таке завдання - підготуватися до зустрічі зі мною. І благаю не виходи сама на вулицю. Заходи в квартиру, а я побіг, ще маю оду зустріч з Дмитром.- ще раз поцілував пристрасно свою Олесю, а вона мені відповіла на поцілунок  і швиденько забігла в квартиру.  
Я сів в машину і  приїхав додому де мене чекав Дмитро. 
- Здоров, Дімка.  Довго чекаєш? - друг махнув заперечливо головою -  То пішли в мою барлогу, будемо шукати ту гниль. . - її запитання вивело мене з задуманості. 
- Добре,  я завжди хотів займатися комп'ютерними технологіями. З дитинства займався змішаними стилями бою. Був дуже непосидючою дитиною. Люблю книги, переважно детективи. Музику я слухаю різну, під настрій. - моя маленька уважно слухала. - Олеся, все мене до тебе є пропозиція. Може підемо погуляємо?
- Так, йдемо. Скоро новорічні  свята і Миколая. Місто вже прикрашають. Люблю милуватися святковим містом. - з такою дитячою радістю були її слова. 
Я тримаючи Дюймовочку на колінах не стримав бажання поцілувати свою маленьку. Короткими поцілунком пройшовся від віска до губ, а в губи я  цілував ніжно і водночас сильно, бо я не міг напитися нею, моя дівчинка це цілюще джерело для мене. Ми знову ледь одне від одного відірвалися.  
- Дівчинка моя, а ти лист до Миколая написала? Що ти хотіла б в подарунок? - з усмішкою запитав я.
- Так,  написала і відправила на електронну пошту. - пожартувала малютка. - А що саме, то це залишитися між мною і Миколаєм. - і мені підморгнула. 
Я міцно-міцно обняв своє чудо, а потім підняв на руки і закрутив її по кабінеті. 
Поставивши свою щасливу ношу на підлогу, взяв її за руку і повів на вихід. 
Але мені подзвонили і я зупинившись щоб відповісти на дзвінок. 
- Олеся, ти іди в гардеробну забери свої речі і чекай мене біля виходу з універу. - поцілував щоку і відпустив. 
Коли я закінчив розмову по роботі і підійшов до маленької. Вона стояла біля входу і переляканими очима дивилась на записку у руці. 
- Кохана, що сталося? -  мене від її вигляду також переживання охопило. 
- Олеся, ти мене чуєш?! Що тут відбулось?-взяв її за плечі і заглянув в очі, може хоч так вона сконцетрує погляд.  
- Чую, відвези мене додому. Будь ласка. - її голос був тихий. 
- Добре, але що ти тримаєш у руках всі речі. Давай все лишнє мені, а сама вдягай куточку, бо на дворі холодно. - дівчинка зробила так як я її просив. 
Передала мені рюкзачок, свій шарф і на автоматі віддала мені ту записку, яку стискала в руках. Я прочитав і така лють мене охопила. 
"Насолоджуйся життям з своїм ректором поки можеш, бо я все одно тебе заберу. Не наситився ще ні твоїм танцем, ні твоїм тілом". 
- Олеся, хто тобі дав ту кляту записку?!- але вона навіть не реагувала просто стояла і дивилась кудись навпроти себе. - Я тебе ще раз запитую,  хто до тебе підходив і віддав тобі той аркуш? - я не витримав і крикнув на неї. 
А моя Дюймовочка почала осідати на підлогу. Я взяв її на руки і посадив на лавку, яка була в кількох кроках від нас. - Дем'ян, записку мені  приніс якийсь студент. Сказав,  що мені це просили передати за винагороду. - її голос було ледь чути, вона очима водила по залі першого поверху і раптом показала рукою. - Ось там стоїть той студент. 
Може вона ще хотіла щось сказати, але я вже не чув. Бо побіг в напрямку студента, який стояв на сходовій клітці і слухав музику в навушниках. Коли я зупинився біля нього, то намагався стримати свої емоції і запитав. 
- Ти приніс записку ось тій дівчині? - хлопчина швидко скинув навушники, бо ж перед ним стоїть ректор. 
- Так, а що? - намагався триматися хоробрим, але явно переживав.
- Не задавай мені питань, а відповідай на мої. Нащо? Це твоя записка?- треба стриматись і не використати фізичної сили.
- Ні, вона не моя, чесне слово. Мені заплатив якийсь мужик і вказав на ту дівчину. Сказав передати його послання і пішов собі. - слова даються йому важко. 
- Куди він пішов і як давно?- було замітно,  що більше інформації він мені не дасть. 
- Пішов він хвилин 20 звідси в сторону парку. Більше я нічого не знаю. Можна я вже піду?- я дозволив і студент побіг.
Я набрав нашого системного адміністратора і попросив відео з першого поверху у часовому поясі не більше ніж 40 хв вислати на мейл.  
І знову поспішив до своєї маленької яка сиділа не рухаючись на лавці. 
- Пішли моя хороша, я завезу тебе додому і буду шукати того чмиря. - взяв її за плечі і повів до своєї машини.
     
Ми їхали мовчки, кожен думав про своє. Я особисто обдумував де я можу його знайти. Моя новостворена програма шукає його по всьому віртуальному просторі у реальному часі. Може десь на відео засвітилися чи у соціальних мережах. А тепер я перегляну відео і відслідкую по онлайн камерах. 
- Ми приїхали, сонечко.  Давай доведу тебе до квартири.  Ти не бійся, я його всюди достану. - ми вийшли з машини і пішли в під'їзд. 
Біля квартири зупинились я обняв свою Дюймовочку і поцілував.
- Люблю тебе, моя хороша. Через три дні буде ходити Миколай, знаєш, що я йому в листі написав? - говорив щоб трохи розслабитися свою маленьку. - Я захотів щоб Миколай мені влаштував романтичну вечерю з тією, котру кохаю. Ось тобі таке завдання - підготуватися до зустрічі зі мною. І благаю не виходи сама на вулицю. Заходи в квартиру, а я побіг, ще маю оду зустріч з Дмитром.- ще раз поцілував пристрасно свою Олесю, а вона мені відповіла на поцілунок  і швиденько забігла в квартиру.  
Я сів в машину і  приїхав додому де мене чекав Дмитро. 
- Здоров, Дімка.  Довго чекаєш? - друг махнув заперечливо головою -  То пішли в мою барлогу, будемо шукати ту гниль.