6

Так, головне закрити двері під'їзду за собою і потрапити як найшвидше в свою кімнату. Потім можна і виплакати свій стрес, аби батьки нічого не замітили. Я себе так заспокоювала, поки піднімалася по сходах до нашої квартири. Тільки хотіла відкрити дверний замок, як замітила, що мені на плечі накинута не моя куртка, а піджак нашого ректора. А куртку я несу в руках. Швидко вдягнулася в свою куртку, а піджак взяла в руку. Зайшла в квартиру.
- Я вдома і не пізно - промовила я так, щоб почули по всій квартирі.
- Олеся, все нормально? Як посвяткували? - вийшла з своєї кімнати мама.
- Так, матусю, все було класно, поїли десерти з Міланою в клубі, потанцювали і просто повеселилися. - говорю радісно, переживаю щоб мама нічого не замітила. Я не хочу аби хвилювалась.
- Тоді надобраніч, донечко. - мама ще раз уважно на мене глянула і ніби не замітила поганого і пішла спати.
- Надобраніч. - а я пішла в свою кімнату.
Сьогодні буде важка нічка. Очі вже наповнюються сльозами. Мені було так страшно, думала все для мене закінчиться погано. Коли відчула, що мене ніхто не тримає, думала від страху глюки появились, бо я так хотіла щоб мене той збочинець відпустив. Акуратно відкрила очі і побачила, як ректор мого університету наносить удари моєму кривднику і ще й при цьому щось говорить йому. Але через шум у вухах я нічого не чула. В його обіймах мені було приємно, спокійно. Ритм його серця заспокоював мене, я б так і сиділа вічність. Але, не потрібна я йому. Малолітня студентка, та фізичні дані далекі від ідеалу.
Сльози так і покотилися по щоках. Чи то від жалю до себе, чи то стрес діється в знаки. Я закуталась в піджак Дем'яна. І заснула. Зранку прокинулась з головним болем, але підніматися з ліжка треба. Навчання ніхто не відміняв. Взяла в руку смартфон, хотіла подивитись котра година і побачила, що мені прийшла заявка в друзі з однієї соц. мережі. Відкрила заявку і моєму подиву не було меж. Приєднатися в друзі хотів ніхто інший, як Гетьманський Дем'ян Володимирович, або просто, як пише на його сторінці Гетьман.
"Привіт. Можна до тебе в друзі?) Як самопочуття? Надіюсь, ти сьогодні відпочиваєш?" - пише той, хто сниться мені по ночах.
"Добрий ранок, можна. Самопочуття моє вже краще. Не вгадали - я збираюся на навчання. Я ще раз вам дякую за спасіння і вибачте, що не віддала вам піджак."- відписую повідомлення, а у самої появляється щаслива усмішка.
"Не треба дякувати, а піджак колись повернеш при нагоді. Буде причина для зустрічі.) Тоді, моя подругою по переписі, зустрінемося в універі"- читаю і не вірю, він хоче зустрітися, усмішка стає все ширшою.
Швидко зібралась, поснідала і пішла гризти граніт науковий. Батьки вже на роботі. В приміщенні університету було тихо, йшла пара. У моїй групі зараз проходила фізкультура, але в мене був офіційний дозвіл не приходити на неї. Підійшла до аудиторії в якій буде проходити наступна пара, сіла на лавочку і почала читати підручник з дисципліни яка буде наступною у розкладі.
У чисто пустому коридорі, спочатку почула голоси якоїсь компанії людей, а потім і побачила їх. Це йшли керівники всіх факультетів і ректор. Дем'ян Володимирович перевів погляд від документів на мене, усміхнувся напівпосмішкою і майже не замітно кивнув головою.
Через кілька хвилин завібрував телефон, повідомляючи, що прийшло повідомлення. "Привіт, радий тебе побачити. Що читала?"- ніколи не думала, що буде приємно переписувалися з ректором.
"Привіт. Читаю підручник для наступної пари."- ну не можу я йому написати, що також рада була його бачити.
"Гарного дня, потім напишу ще."- ніби нічого такого в повідомленні немає, але серце вистрибує з грудей.

Так, хочеться спати, але мене знову розбудив сигнал про надходження повідомлення. І я вже звикла до такого за два тижні переписки
"Добрий ранок, можеш взяти мій піджак і принести мені в кабінет після обіду? "- Дем'ян попросив у повідомленнях звертатись до нього на ти.
"Добрий ранок. Добре, але перед приходом напишу."- а раптом в нього хтось буде. "Домовились. Чекатиму"-головне не забути.
А ще я маю запакувати сюрприз для Дем'яна. В нього ж сьогодні іменини. Але він думає, що я не знаю про це. Довго думала, який ж подарунок приготувати людині у якої є все. І тим більше, що він мій рятівник. Я зупинила свій вибір на подарункові ручної роботи. Запакувала подарунок, і побігла на пари.
Навчання сьогодні ніяк мені не йшло. Всі думки були про зустріч з Дем'яном. Нарешті закінчилися всі пари і настав час ікс.
"Дем'ян Володимирович, вам ще потрібний піджак?"-і з нетерпінням чекаю на відповідь.
"Так, я вже чекаю на тебе"- Я щойно замітила, поки читала повідомлення то не зробила ні подиху.
Зайшла я в адміністративний корпус і тільки в думках почала перебирати, що саме я маю сказати секретарці ректора. Як побачила того самого ректора власною персоною, я від несподіванки аж зупинилася. Стояв біля свого кабінету спершись на підвіконня. Коли зробила крок, Дем'ян сам повернув голову в мою сторону. І також зробив крок в моєму напрямку.
- Я вже зачекався вас, Олесю. Прошу йти за мною. - голос серйозний, діловий, а очі з смішинками.
- Добрий день, вибачте, що затрималась. Швидка ходьба не моя сильна сторона - з іронією, але чесно відповіла я.
Зайшли в прийомну ректора, а там сидить такий на вигляд строгий секретар. Коли ми ввійшли, вона кинула на мене осуджуючий погляд. Я себе відчула ніби мене облили болотом.
- Ганно Степанівно, нам принесіть два горнятка чаю і щоб нас ніхто не турбував. - такого серйозного голосу від Гетьманського ще не чула.
- Добре, але Дем'ян Володимирович, я наважуся нагадати вам, що ви ректор. І не гоже вам студенток в робочий час в кабінет водити. - кивнула головою в мою сторону.
- Ганно Степанівно, ви забагато собі дозволяєте. Я з цією студенткою буду писати промову на щорічний державний фестиваль кращих університетів. За хвилину чекаю від вас чай.- в його голосі і погляді була присутня сталь.
Я перелякалась. Дем'ян пропустив мене першою у свій кабінет. Запропонував присісти на диван, біля якого стоїть маленький столик.
- Олеся, як в тебе справи? - я бачу, що йому дійсно цікава моя відповідь.
- Все добре, Дем'ян Володимирович, ось ваш піджак. А ще там....подарунок на ваші іменнини. - відчула, як мої щоки порумяніли.
- Дякую, я здивований. Дуже хочу подивитися. - не встиг відкрити подарунок, бо зайшла його секретарка і принесла чай з печивом.
Знову був неприємний погляд в мій адрес. Що ж я їй такого зробила?
Як тільки вона вийшла з кабінету, іменинник почав відкривати подарунковий пакетик.
- Ого, який гарний подарунок, ще раз дякую. Мені ще такого ніхто не дарував. - мій інтернетний друг з захопленням розглядав шкіряний чохол для телефона, ручної роботи з срібною вишивкою у вигляді тигра. Бо згідно східного гороскопу він білий тигр.
- А мені приємно, що вам сподобалось. Але Дем'ян Володимирович, ви  казали, що ми ж вами будемо писати якусь промову. Я не нічого підготувала.- Гетьманський дивився на мене з усмішкою.
- Олесю, це виправдання для допитливих людей, чому ж я запрошую до себе чарівну студентку. Можна я віддячу тебе за подарунок? - я не впевнено хитнула головою в знак згоди і тоді він поцілував мене в щоку.
Мені здалося, що Дем'ян затримався біля моєї щоки довше ніж мало б бути. Але то тільки моя фантазія.
-Давай будемо пити чай з цукерками і тортом? Захотілось мені відсвяткувати іменини у твоїй компанії. - я знову ствердно кивнула.
Ми говорили, сміялися нам було легко в компанії одне одного. Головне, що у нас спілкування проходило дуже легко. Випили чай і я зібралась йти додому.
Ректор хотів мене підвезти, але я відмовилась, бо до доброго швидко звикаєш.