Вперше

Привіт, мої котики) Це перша моя книга. Я ось вирішила спробувати і викласти свою розповідь у форматі книги. Похвала і  критика приймається. І вибачте, якщо щось не так, я не письменниця - я тільки вчуся))) 

Дем'ян
Йдучи по коридорах університету я насолоджувався початком навчального року. Може хтось скаже, що я божевільний, але я фанат своєї роботи. Я люблю викладати  студентам нову інформацію, допомагати їм порадою, практичною підказкою.  Хоча вже два роки, як в мене нова посада -  ректор рідного вузу . 
-Добрий день,  добрий день - відповідаю на вітання з боку, як учнів так і  викладачів. Відчув, як у моєму піджаку  задзвонив  телефон. Прийнявши дзвінок, почув від свого друга:
- Здоров був, Гетьман, ти не дзвониш і  не пишеш, взагалі  від рук відбився - з усмішкою в голосі говорить мій друг дитинства Діма.
Я зупинився біля однієї з приймальних аудиторій універу. 
- І тобі  не хворіти, ти ж знаєш, що роботи багато і навіть немає часу на нормальний відпочинок. - знаю, що зараз буде мене повчати.
- Та то я вже чув сотню раз. Тобі  тільки 33 роки, а ти закрився в своєму вузі  і  ніяк не хочеш розслабитися і  повеселитися в клубі , в хорошій компанії друзів і  красивих дівчат. Чого ти такий зануда? - бурчить мій друг. 
-  Ну я б зрозумів, якби ти на свої роботі   і  при такій посаді  користувався приємним бонусом у вигляді чарівних студенток.  Та і  тому в тебе є принцип - не змішувати роботу і  особисте. І як я дружу з таким дурнем? - нарешті   Демон закінчив свою лекцію.
- Якщо я тобі  пообіцяю, що в найближчі  вихідні  ми з тобою зустрінемося, ти від мене відчепишся?  - запитав строгим голосом.
Закінчуючи розмову, сфокусував погляд на виході  з приймальної  аудиторії і багато ж цього року у нас першокурсників.   Але чомусь мій погляд притягнув не  цілий натовп першокурсників, а конкретно одна особа, яка стояла біля підвіконня і заповняла документи.  Порівняно з іншими своїми ровесниками вона була маленька, як Дюймовочка. Ростом не більше ніж 145см, з красивим каштановим  волоссям до талії. Обличчя я її не бачив, бо воно було закрите волоссям. Ну і  звичайно, як кожен чоловік звернув увагу на фігуру дівчини, вона  як у ляльки - ідеальна.  
Стою і  чекаю, коли вона нарешті  повернеться. Але довго чекати не прийшлось. Як тільки вона повернулася, ми зустрілися з нею поглядами і я пропав...

Олеся

Нарешті  я вступила в омріяний університет. Хвилювання супроводжують мене всю вступну кампанію. Я переживаю чи зможу бути достатньо розумна і  вправна щоб досягти успіху в навчанні бажаної професії. Як мене приймуть в студентському колективі. 
Але  зараз я стою в коридорі  і  заповняю документи на стипендію. Мені  здається, що поки я пишу, то мене хтось "дірявить" поглядом. І от я повертаюсь і  шукаю ту особу, яка  так нагло мене розглядає. Та людина стоїть недалеко від мене - це чоловік років 30-35 років, виглядає доглянуто, спортивної статури, ростом приблизно 180см але з моїм 145см всі  люди, як Гулівери. Брюнет з модною стрижкою, красивим лицем, з очима темно-зеленого кольору, які  притягують до себе наче магніт. Але мріяти шкідливо. Підняла одну брову щоб показати, що так пристально  дивитися  на дівчину не вихованно. Розвернулася і пішла здавати заяву на стипендію у вступну аудиторію.
Йду і  пихчу як паровоз,  що за не справедливість? Дорослий дядько, а поглядом роздягав як збочинець. Витягнула телефон і  подзвонила мамі.
- Алло, мама, я вже всі  документи оформила, все добре. Скоро буду  вдома. - бо знаю, що мама завжди за мене хвилюється. 
- Добре, донечко, чекаємо тебе - батьки мої найкращі  друзі, моя підтримка.
Як тільки я закінчила розмову з мамою до нас  вийшли представники факультетів, розділили всіх вступників по  вибраних спеціальностях і оголосили загальні  збори, ректор хоче виголосити промову.  
Розсілися по залу і чекаємо, коли зайде начальство.