Глава 10

Сергій

Не думав , що колись опинюся за гратами. Звичайно це не тюрма і мене стовідсотково витягнуть звідси, але на душі паршивенько. Темна , сіра кімната чотири на три виглядає депресивно. Я хмикаю і згадую свою секретарку. "Ох, удружили, Надія Федорівно. Цікаво  за скільки ви продали совість дияволу?"  Не знаю, за яким лішим я взяв її на роботу. Може через те,що Оля вже місяць сипала на мене прокльонами за відсутність в мене помічника, а може вона настільки сподобалася мені в нашу першу зустріч. Тоді вона , не зважаючи на словниковий запас не особливо приємних слів , здалася милою і смішною. Емоційна і досить непередбачувана, як показала робота з нею.  Але ці зелені очі... Мурахи по шкірі.  Та як виявилося за гарною зовнішністю ховалася гнилувата натура. Дочекалася  слушного  моменту і виконала свій план.  Десь в середині піднімалася буря гніву, несправедливості і помсти. Ох, Надя, Надя, дарма ви це зробили. Не залишать вас в спокої ні наші, ні ваші. Вийду звідси і навідаюсь в гості.

- Соколовський,- відчинилися двері і сюди заглянув наглядач. Ну триндець, може ще робу начепете?- на вихід. - алілуя! 

Я піднявся і пішов за цим чоловіком. Мене підвели до якогось віконця, протягнули гаманець, телефон і ключі від машини.

- Перевірте свої речі і підпишіть,- хмуро сказав поліцейський.

- Все? Скінчилася ваша перевірка? - хмикнув, коли ставив підпис.- Ваш бос про довгі роки далеко від батьківщини щось казав.  Здувся? - побачив як в дільничого заходили желваки від злості на обличчі і здається, почув, як він міцно стиснув зуби. Ха! Не з тими людьми ви зв'язалися. Ми працюємо чесно і нагорі про це знають. Тому подавитеся ви, а не зруйнуєте наш "Марс". 

- До побачення, Серргій Дмитрович.- залишки ввічливості в цій людини відказали мені.

- Краще прощавайте,- розклав все майно по кишенях і вийшов  надвір. До мене  підійшли наш адвокат Миколай і Олег. 

- Ну що? На волю з чистою совістю? - всміхнувся Олег простягаючи руки.

- А як же , командир, - потиснув його долонь і простягнуту Миколая. 

- Дякую, Микола Петрович.- кивнув адвокату.

- Це моя робота, бос.- він залишився холодним і незворушливим. Цього сорокалітнього клерка нічого не проб'є.  - Як ви?

- Все добре. - відповів.- Марк в офісі? -питаю.

- Так, розбираєть хто міг підкиути документи.- на обличчі Олега з'явилася холодна сталь. Всі ми ненавиджимо зрадників, але в нього до них особливе ставлення. Один колись вже здав місце розташування сховку його нареченої. - В офіс? - питає.

- Ні , мені треба ще в справах заїхати в одне місце.- не хочу на Левицьку одразу натравляти Олега. А чому й сам не знаю. Жалість чи що?

- Сам доберешся? - підозріло глянув друг , але питань не задав. За це я йому вдячний, як ніколи. 

- Так.- попрощався з адвокатом, кивнув Сірому, піймав таксі і назвав адресу Левицької. Її квартира знаходилася в найростішому районі, це мене здивувало ще тоді, коли переглядав надану Олегом інформацію про неї . Батько вирішив зайнятися вихованням доньки? Все може бути. 

Доїхали ми досить швидко. Розплатився з водієм, піднявся на потрібний поверх і подзвонив в двері. Мені відкрили, навіть не спитавши "хто там" .  В домашьому одязі і  з зібраним догори волоссям Левицька виглядала зовсім по-іншому. По-затишному і по-домашньому. 

- Наступного разу питай перед тим, як відчинити двері.- порадив , заходячи в квартиру. Старенька, з доісторичними меблями, але чиста. Нууу? І коли її хазяйка випусте кігтики?

- Якого ти приперся сюди? - о! Пізнаю свою секретарку. - Я задала питання , Соколовський.- вона підвищила голос. Ото відьма! Ні тобі зніякування, ні розгубленості, ні страху? Це все трохи розлютило мене і я вирішив змінити концепцію нашої розмови. Різко розвернувшись, я притис Левицьку до стіни і навис зверху. В ніс вдарив приємний запах парфюмів - нотки евкаліпту і чистоти. Я аж підвис на пару секунд. Цей аромат ідеално підходив їй. Такий же легкий , ненав'язливий , але який стовідсотково відчувається.

- Я тобі зараз поясню, Левицька.- вона підняла на мене очі повні люті. Та йо-майо, ця дівчина взагалі хоч чогось боїться? - Ти знаєш , що за підтасування документів дають срок? І ніякий таточко не врятує.

- Які документи , Соколовський? Ти мариш чи тебе пару разів по голові стукнули? - а ми акторки. Але брехати ти будеш комусь іншому. 

- Скільки тобі заплатили? - я звузив очі.- Десять тисяч чи може двадцять?- на останньому слові вона різко скинула голову і подивилася мені в очі. Мій погляд опустився на її губи. Природні, натральні, аккуратні маленькі губи. Твою мати, Соколовський. Про що ти думаєш , недоумок? 

- Відпусти мене ,Соколовський ,- вона штовхнула мене груди і спрбувала поцілитися коліном по я... ну ви зрозуміли. Швидко перехопивши її руки і притиснувши ще міцніше до стіни, щоб не дати жодної можлтвості поворохнутися, я сказав на вухо: 

- Щоб завтра ти прийшла до мене в кабінет з розкаянням і можливо тоді  я не пущу справу далі. Зрозуміла? - її грудна клітка важко і обурено піднімалася.

- Та пішов ти, козел. Я нічого не робила і мені немає в чому розкаюватися.- сказала крізь зуби. 

- В тебе день. Щоб зранку була в офісі, або... Пожалкуєш.- я відійшов від неї і попрямував на вихід з квартири. Лиш вийшовши надвір я зміг видихнути. Поїду в клуб , поб'ю грушу, бо ця сучка довела.