Глава 9

Я виходжу з кабінету боса і шумно видихаю. Далеко не від полегшення. Щось на зразок совісті прокинулося на задворках і благало забрати документи. Але витрачені гроші і величезні амбали з автомобіля Петра не давали це зробити. Що б ще я не казала собі, але гіркуватий присмак з'являвся на язиці. Так , Надя, стоп. Все. Нічого твоєму босу не буде. Хочеш жити - вмій крутитися. Взявши телефон я відправила  повідомлення, на наданий Петром номер, з одним словом "Зроблено." Буквально за пару хвилин на мій рахунок перевели десять тисяч. От і все. "Шалость удалась" згадалая фраза братів Візлі. 

До кінця дня Соколовський так і не з'явився. Ближче до шостої подзвонив мені на мобільний і як нормальна людина попросив закрити кабінет і йти додому. Що я пропустила? Йому відомі , такі слова, як культурно і прохання? Зробила , як просив шеф і з великим каменем на душі пішла додому. 

А знаєте, що лікує краще за все? Правильно. Шопінг! Зарулила в торговий центр і пішла в ювелірний магазин. Найкращі друзі дівчини - бриліанти? Зараз перевіримо. За годину я вийшла з магазину з золотими браслетиком і колечком. Настрій покращився та й  совість, щось підозріло замовкла. 

Прийшла додому, де мене зустріли ласкаві кошеняти. Я до сих пір не придумали їм імена. Ну погано в мене з назвами. 

- Привіт, малеча,- нахиляюся до них і беру на руки,- Що ви тут виробляли без мене?- заходжу в кімнату і прифігіваю. Весь цей тиждень ці чортенята вели себи на диво культурно. Зараз же... Уххх. Вони відігралися за весь час. Як такі малі розірвали до синтипону диван і перекинули кришталеву вазу , я не маю поняття. Я вважаю, що в них просто не могло вистачити фізичної сили. Але щось мені підказує, вони зі мною не згодні. Про те, що ці паразитки вигризли дві квітки , які росли в горщиках, я тактично промовчу.- Ах ви ж сволоти малі!- закричала. Коти відчули , що я перетворююся в штормову хмару , тому швиденько повистрибували з рук і кинулися під розгризаний в дупу диван. - Я вам влаштую, скотиняки. Як? - я поперхнулася , коли побачила обсюнявлений комплект мереживної білизни, який я необачливо залишила на кріслі. Підлетіла і взяла в  руки лоскутки.- Ви хоч розумієте скільки це коштує? - я не знаю з ким я розмовляла , і чи справді думала, що мені  дадуть відповідь, але я продовжуючи вережчати схопила стару газету і смотала її.- Я вам зараз розкажу хто в хаті господар!- Ні, я не прихильниця фізичного покарання, але , якщо дати пару разів папером по дупі - не постраждають. Бандитки побігли в коридор - я а ними, але ці су... я промовчу , розлили воду зі своїх мисок і я зі всією сили гепнулася на підлогу. Підвернувши ногу, я скривилася від болю. Триндець. Пару хвилин я мовчки розтерала постраждалу кінцівку і знаєте що? Я заспокоїлася. Масштаб катастрофи вже не здавався мені величезним і я лиш голосно видихнувши подивилася на кошеняток, які обережно визирали з-за рогу. - Та не бійтеся,- сказала,- заспокоїлася ваша істеричка.- котенята якусь мить стояли на місці, а потім підійшли до мене. В якісь моменти мені здається, що вони розумніше за мене. Я взяла їх на коліна і погладивши, сказала,- Оце ви терористки, прямо Боні і Клайд.- і знаєте, що? В цей момент вони нявкнули. Ну триндець. Таке відчуття, що розуміють про що я кажу.- Та мовчіть вже,- почала обережно підійматися. Вечір пройшов мега "цікаво" і продуктивно - прибирала весь цей срач.  Вже пізно вночі вляглася на  застеленй двома коцами диван і  голосно чавкаючи, їла бутерброди. На готування нормальної вечері сил не було, та й літо не скоро. Боні і Клайд вляглися поряд і голосно муркотіли. - Мовчіть вже ,бандитки, - простягла по шматочку сиру. Так і заснула - в королівстві синтипону і чорних кішок.

На вихідних лиш одного разу вийшла з дому. Захотілося солодкого і я вирішила не відмовляти собі в цьому. В мене багатенно стресу за ці дні - заслужила.

В понеділок йшла на роботу, як на вісилицю. Розуміла мозком і якимось шостим відчуттям - буде дупа. Як тільки зайшла в холл відчула якийсь дивний мандраж. Піднялася до себе в офіс і застала там якихось людей в формі. Поліція? Якого...

- А що тут відбувається? - запитала в якогось хлопця. 

- А ви хто? - холодно питає, риючись в моєму комп'ютері.

- Секретар.- бачачи людей в формі, мені стає стрьомненько. Знаєте, таке дивне відчуття, ніби нічого поганого не робив, а піджилки трусяться? "Ага. Нічого не робила,- передразнив мене мій внутрішній голос.- А це не ти , Наденько, постаралася?"- відмахуюся від назойливої думки про мою причетність до всього цього. 

- Пройдіть за мною. - хлопець відволікається і веде мене в кабінет шефа. Тут ведуть обшук. Переривають стіл Соколовського і папери на ньому. Сам він розслаблено сидить  в кріслі і пофігістично спостерігає за всім цим. Поряд  стоять чоловіки, яких я бачила , коли спрацювала сигналізація. Один з них - Арісов, інший - Олег. Вони злегка напружені, але теж не виглядають особливо хвилюючими.

- А ось і докази,- чоловік років сорока , в строгому костюмі і з ворожим виглядом обличчя, задовлено посміхається. Він дістає МОЇ папери з нижньої шухлядки.- Ну що ж , Сергій Дмитрович, ви затримані до вияснення обставин.- але мій бос дивиться не на нього. Погляд Соколовського спрямований на мене. Я дивлюся в його очі і розумію - чоловік все знає. Він не дурень і співставляє відомі йому фатки. Ох, здається, ви потрапили , Надія Федорівно...