Глава 8

Поки моя совість приводила до тями мій внутрішній голос, я вже повернулася додому. Поставила коробку на підлогу в кухні і дістала кошеняток. Не маю, ні найменшого поняття , як з ними поводитися. В мене ніколи не було домашніх тваринок, не зважаючи на те, що можливостей - предостатньо. І купа вільного часу, і будинок з прилеглою територією, і прислуга, яка зможе, якщо що дивитися за ними. Здається, заводь хоч десять собак і кішок, але ні. В цьому питанні, на мій великий подив, категоричною виявилася мама. Сказала - ні і все. А я не особливо наполягала. 

От зараз сиджу і дивлюся, як баран на нові ворота, на цих кошенят. Який в них вік - не маю поняття. Малі ще зовсім, в лодоню поміщаються, але очі відкриті і дивляться розуміюче. Все, що я змола вияснити - це дівчатка. Хоч трохи легше стало. Налила їм молока, в усіх книжках і мультиках, які я дивилася  в дитинстві, коти його сьорбали. 

На мій подив, кошенята виявилися задоволеними цією скудною вечерею і замуркотіли потершися об мою руку. Тут мене щось вкусила. Якась чорна букашка.

- Бляха, - я підскочила на ноги. В них же блохи. От паскудство. Я зачинила малих на кухні, а сама побігла в найближчий зоомагазин. Залетіла в приміщення і звернулася до продавця-консультанта:

- В вас є шампунь від бліх? - подивилася на молоду дівчину, на бейджику якої було написано "Аліна".

- Звичайно.- мене потягнули до стелажу з різними баночками і почали розповідати про плюси кожного.

- Найкращий давайте,- перебила я її. Ноги гудуть від підборів, а мені тут лекції читають.- І корм дайте, будь ласка.

- Який вік? - запитально подивилася на мене. 

- Не маю поняття. - на мене глянули, як на ідіотку.- Знайшла їх сьогодні, в долоню поміщаються.- пояснила. 

- Ну десь місяць значить.- і знову картина повторилася. Мені тикали в різнокольорові упаковки і перераховували інгредіенти кожного.

- На свій смак порадьте,- знову перебила.

- Я не їм котячий корм, - трохи роздратовано відізвалася Аліна.

- Ви думаєте я їм?- людям , що дали якесь супер-завдання виводити мене з себе?

- Але це ж ваші коти!- вона підвищила голос. Я мовчки схопила найдорожчу упаковку і пішла на касу. Бісять тупі люди.

Вже вдома затягнула кошенят в ванну і почала намилювати шампунем. Малеча роздряпала мені всі руки. Ну не люблять вони купатися, що поробиш?Висушивши їх рушниками, вирішила погодувати супер корисним кормом. З тисячами корисних інгредієнтів і мільйонами мікроелементів. Я правильно все запам'ятала , нешановно Аліно? 

Відкрила пачку і понюхала його.

- Фу. Ну і сморід. - насипала в тарілку і підсунула ближче до кошеняток. Вони підійшли, понюхали, але їсти не стали. Чисто по-людські я їх розуміла. Пахне, як корм для риб, а виглядає ще гірше. Але я стільки грошей на нього вбухала.

- Їжте.- підодвинула тарілку ближче.- Це смачно.- кошенята проігнорували мене, але я бачила, що бідолаги голодні. Накаламутила їм гречки з молоком, і знаєте, що? Її вони уплітали за обидві щоки. І в такі моменти я перестаю матюкати людей, які критикують жіночу логіку. Бо вона справді дивна. Тобто дорогущий корм- ні, а вчорашню гречку - так з задоволенням? Зупиніть планету, я зійду! 

Вже лягаючи спати, постелила малим стару ковдру біля свого ліжка, але засинаючи відчула, що якимось дивним образом вони вилізли до мене і вклалися під боком. Півночі я боролася з ними за право хазяйнувати на своєму ліжу, але під ранок здалася і дозволила спати на подушках. Так і живем, шановні.

Тиждень проходив більш менш спокійно. Кошенятка стали повноправними хазяйками моєї квартири, з босом ми майже не сварилися, а документи продовжували грітися в сумці. Але привіт від Петра, не змусив довго очікувати. Мені подзвонили і милим голосом культурно попросили прискоритися. Тому в п'ятницю я було всеозброєна і готовою підкорити цей Еверест. Соколовський був цілий ранок заклопотаний, лише декілька разів попросив зробити каву. Ближче до обіду в приймальню заглянула молода дівчина, років двадцяти. Струнка брюнетка з теплими карими очима. Досить мила і реально гарна.

- Доброго дня,- я привіталася.- Ви з якого питання?

- Доброго дня.- вона хвилювалася.- Мені до Сергія треба.- посміхнулася мені. Сергія? Коханка може? Щось невідоме кольнула в грудях. Ревнощі? Бред. Просто шкода таких щирих дівчат, які попадються на вудочку мудаків. 

- Як вас представити? - продовжувала мило посміхатися, а сама вдивлялася в дівчину. Для коханки якось просто вдягнена. Ні високих підборів, ні коротких суконь, ні яскравого макіяжу. Звичайні сині бананки і червона водолазка. Темний пуховик і чорні кроси. Може родичка?

- Скажіть, Міла.- вона гордо підняла підборіддя. Та не встигла я навіть натиснути на кнопку, як зі свого кабінету вийшов бос. Спочатку Соколовський здивувався, а потім розізлився. Хоч одна добра новина, що не одна я можу його вивести з себе.

- Міла? - здивовано припідняв брови.- Ти що тут робиш?

- Прийшла поговорити з тобою.- холодно відізвалася Міла. Видно, що дівчина взяла сбе в руки. - Мої дзвінки ти ігноруєш, от я і прилетіла.

- Але,..,- сердито розпочав Сергій.

- Але Америка не настільки далеко, а твоя охорона не настільки професійна. - глянула на злого хлопця.- Поговоримо, братику? - то вона сестра? Оце так поворот. А вони схожі. Ті ж очі, носи і такого ж кольору волосся.

- Ти розумієш на яку небезпеку себе наражала?- закричав Бос так, що я трішки здригнулася, а дівчині здається хоч би що.

- А ти розумієш, що мені набридло жити, як в золотій клітці, ізольованою від світу і проблем? - також закричала Міла. А  мені стало якось незручно бути присутнею при сімейному скандалі. Здається , і Сергій це зрозумів, тому що відкрив двері кабінету і грізно глянув на Мілу:

- Заходь,- його сестра зайшла, а він не дивлячись на мене зачинив двері.  

Якщо скласти всі пазли, які я маю, то картина виходить цікавенька. В Соколовського багато конкурентів, от він і заховав сестру подалі від проблем. А вона втекла і гарненько сплутала карти брату. Ще півгодини вони сварилися. До мене долітали обривки фраз .  "Не роби з мене ідіотки!", "Досить морочити мені голову!", "Як я сказав - так і буде!". Потім щось розбилося, а далі затихло. Хвилин через двадцять вони вийшли. Дівчина була з заплаканими очима, а в Соколовського з руки текла кров.