Глава 2

Від незручного дивана в мене жахливо розболілася спина. Попрямувала на кухню, щоб дослідити вміст шафок і холодильника. Порожньо.  Абсолютно всюди. Просто ідеально. Мій організм потребував порції кави, тому швидко зібравшись я попрямувала в кафе. Всілася за столик і відкрила Інстаграм. А взагалі, я дивуюся поведінки мами. Її любу доню виставляють з дому майже голу і босу, а вона мовчить. Хоч би подзвонила, грошей скинула. І батько... Ну що за людина! В тебе ж повно грошей , а ти ведеш себе так наче я останні витрачаю. Прямо бісить. 

Вирішила набрати маму.

- Привіт, мамо,- як тільки взяли слухавку  заговорила я.

- Привіт, Надюш,- щось не дуже весело відізвалися,- Як ти доню?

- Жахливо, мамусю,- я вирішила кувати залізо, поки гаряче,- Все тіло ломить, від того дивану дурнуватого, грошей на продукти немає, голодна. Може ти переведеш на картку декільна тисяч? Шість-сім буде достатньо. Дні за три батько, я сподіваюсь, охолено, його виховний процес закінчиться і я повернуся додому.

- Не сподівайся, доню,- раптом почула голос тата. Чорт!- Він не охолено і виховний процес  закінчиться не скоро. На продукти в тебе гроші є, а за два дні ти прекрасно з юридичним дипломом,- він підкреслив останні слова,- знайдеш роботу, а там і до авансу недалеко. Поекономиш звичайно, але таке вже воно доросло і самостійне життя, де ніхто не ущімляє твої права,- козел. Ох, яка я зла на нього. А мати! Теж мені... ніби сама хоч день в цьому житті працювала. Як заміж за батька вийшла так і осіла вдома.

- Федь,- о нарешті. Її величність вирішили втрутися.

- Ні,- різко зупинив її батько.- Досить. Вона і так  вже давно ніжки звісила і на голові всілася.

- Надю,- тепер до мене.

- Що?- тримаю себа в руках, щоб не психанути і не влаштувати скандал.

- Шукай роботу. Більше ніякої допомоги. Догралася.- і він скинув дзвінок.

Чорт, чорт, чорт! Якої червствою людиною треба бути , щоб через гроші відмовитися від власної дочки. Це те саме , що вивезти в відкрите море і кинути на з'їдання акул. Безчуствений чурбан.

Так, Надю, спокійно. Видихнули. Негативні емоції псують нас зсередини. Треба налаштуватися на позитив. Який на фіг позитив! Це триндець!

Я піднялася, залишила грощі за каву і вийшла з кафе. Треба прогулятися і провітрити голову. Я йшла, довколо кипіло життя, кудись бігли люди, їхіли машини, а я думала. Що мені робити? Батько не відступить. Тобто треба йти додому , зіставляти резюме і висилати в різні компанії. Ну, окей. Думаєш, татку, я не справлюся? Прибігу до тебе, витираючи сльози і буду просити пробачення? А фіг вам , Федоре Олександровичу!

Повернувшись до машини, що залишилася біля кафе, я всілася за кермо. Це ж скоро і бензин закінчиться. Треба економити. Ви це чуєте? Я і економити? Це епік фейл , шановні.

Ще години чотири я лазила по інтернету, зіставляла анкету і розсилала її по фірмам. Звичайно в юриспреденції я повний нуль, але іншого диплома в мене немає. Слава всім кому тільки можна, я додумалася взяти ноутбук, тому тепер я ввімкнула фільм і вирішила абстрогуватися від проблем. Вже під вечір зрозуміла, що неймовірно голодна.На кафе грошей немає, тому вирішила іти в супермаркет. 

Гречка, яйця, кава, молоко. От і немає в мене більше грошей. Ну нічого, схудну трішки. Поки відкривала двері квартири, задзвонив телефон. 

- Алло,- відповідаю на невідомий номер.

- Надія Соловецька?- питають. Як я боюся таких телефонних дзвінків. В фільмах зазвичай так телефонують з лікарень або поліції.

- Так,- відповідаю обережно.

- Ви висилали нам сьогодні своє резюме. Компанія "Global servis". - мені ця назва нічого не дала. Я висилала всюди , де потребували юриста.

- Так,- повторююся.

- Ви можето прийти завтра на співбесіду?

- Так швидко?- я думала треба буде ще місяць чекати.

- Так,- мені здається, чи на тому кінці провода посміхнулися?- нам терміново треба юрист.

- Звичайно, пробачте.- швидко виправилася я. Дурепа! Тобі робота потрібна чи ні?

- Завтра на 12? Вас влаштує?

- Так-так.- швидко киваю, хоч вони і не можуть це бачити.

- Тоді чекаємо. На все добре.- вони кинули трубку. Щось останнім часом багато хто так робить.

- До побачення ,- кажу сама собі, а потім починаю усміхатися. В мене буде робота. Шах і мат, таточку.

Збиралася на співбесіду я довго. Але дивлячись на себе в дзеркало розумію, що воно того варте. Я вклала своє темне волосся, зробила легкий макіяж, що підкреслив мої зелені очі і нанесла нюдову помаду. Навіть веснянки сьогодні мені подобалися. Зріст в мене нормальний та й фігура гарна ( треба хоч за щось подякувати мамі) ,  тому довге , нижче колін пудрове плаття і білі черевики на підборах виглядають на мені добре. Чесно, не дивлячись на так би мовити активне "клубне" життя, я не фанатка короткого і обтягуючого, що ледь не переступає межу  вульгарності. Що-що, а смак ми маємо. Беру білу сумку і накидаю бежеве пальто. Ну чим не ідеальний юрист?

Приходжу я вчасно і мене запрошують в кабінет на співбесіду. Маленький, темний, заставлений старими меблями. Я надто гарна для цього місця. Мене зустрічаю мила блондинка, років тридцяти.

- Добрий день, Надіє Федорівно. Сідайте,- вона показує мені на потреплений часом стілець.

- Добрий день.- намагаюся розмовляти дружелюбно і зацікавлено,але виходить якось не дуже. Ну не подобається мені тут!

- Мене звати Катерина Павлівна я старший юрист,- я киваю на її слова.- З вашим резюме я ознайомилася і воно справді дуже добре. Ви не проти я задам декілька питань?

- Звичайно,- натягую посмішку.

І тут починається треш. На мене сипеться стільки запитань, що я не встигаю оговтатись від одного, як починається інше. Пам'ятаєте я сказала, що вона мила? Забудьте! Ця стерва , бачачи, що я плаваю в деяких питаннях топила мене ще більше. Як результат - сумна, абсолютно нещира посмішка і відмова. Ця стерва витріпала мені нерви, щоб потім сказати, що я вам не підхожу? Коза. Розчервоніла йду до ліфта, як чую, що дзвонить телефон.