Глава 2

— Якщо стомилась, іди відпочивай. Я тут і сама впораюсь, — сказала мати, помітивши, що Наталя витирає одну тарілку вже хвилин п’ять.

— Ні, мамо, все нормально.

Наче зі сну винирнула. Озирнулась, поставила тарілку і взяла наступну з помитих.

— То в чому справа? Ти мені сьогодні здалась якоюсь дивною, ще коли тільки приїхала.

Нічого від неї не приховаєш.

— Вчора я бачила Віталія, — зітхнула Наталка.

— Віталія? — здивувалась мати. Навіть воду вимкнула. — Того, про якого я подумала?

— Так.

— І де ж ви бачились? Як він?

У матері аж очі засяяли. Колись їй дуже сподобався хлопець дочки, натішитись не могла. Такий розсудливий, уважний… І Наталя з ним була щаслива.

— В нього все добре. Вчора на тематичний майстер-клас до мене приводив дітей, — опустила очі.

— Своїх?

— Так.

— Ну… Це нормально, що в нього вже є сім’я.

— Знаю.

Замовкли на якийсь час, кожна задумавшись про своє.

— Жалкуєш? — запитала мати, обнявши Наталю за плечі.

— Не знаю, — важко зітхнула. — Та ні, знаю. Жалкую, мамо.

— Доню, час не повернеш. І, хто знає, може, якби ти тоді вийшла заміж за нього, то зараз теж шкодувала б, бо пожертвувала студентськими роками чи не реалізувалася б…

— Краще зробити і шкодувати, ніж шкодувати про те, чого не зробила.

— Це ти зараз така розумна, — всміхнулась.

— А в дев’ятнадцять я була дурна. От і злякалась так рано заміж виходити.

— Щось же тебе налякало, — глянула з натяком мати.

— Я пам’ятаю, що, мамо. Віталій хотів сім’ю, дітей, а я ще студентка, староста, в студентському активі факультету… Віталій не розумів, нащо мені всі ці заходи, чому я постійно щось організовую, сиджу в універі до вечора… А ще він вважав, що кар’єра для жінки — не головне.

— Віталію було двадцять вісім. Він вже впевнено стояв на ногах. Чи можемо ми його засуджувати за те, що він хотів зробити наступний крок в житті?

— Я не засуджую. І в тому, як все склалось, виню лише себе.

— Наталю, у тому, як все склалось, не винен ні Віталій, ні ти.

Заперечувати не стала, хоча й не згодна з матір’ю. Аж занадто шкребло в душі з учорашнього дня. Згадувала, скільки радісних моментів вони пережили разом, які між ними палали почуття, як їм добре було удвох. Віталій дарував стільки уваги, любові, турботи, що жоден чоловік не зміг його перевершити. Він був уважним, запам’ятовував її мрії, бажання, щоб обов’язково все втілити. Поряд з Віталієм Наталя відчувала захист, опору, підтримку. Він був і лишився найкращим абсолютно у всьому.

Зараз ті непорозуміння, які між ними виникали, здавались такими нікчемними. Та й студентське життя, яким вона так дорожила, ніщо, в порівнянні з тим, що могла б мати тепер. Але правду мама каже, час не повернеш.