Розділ 12. Спорт

Україна вперше взяла участь в Олімпійських іграх окремою командою в 1994 році. Відтоді її спортсмени змагаються у всіх Літніх Олімпійських іграх і Зимових олімпійських іграх.

Загалом, Українська національна олімпійська команда виборола 151 медаль на літніх Олімпіадах і 9 медалей на зимових Олімпіадах. Найуспішніші види — гімнастика, легка атлетика та боротьба.

Спортсмени українського походження брали участь в іграх, починаючи з I Олімпійських ігор 1896 року. Микола Ріттер1 із Золотоноші брав участь в Афінській олімпіаді — у кваліфікаційних змаганнях зі стрільби (де переміг) та боротьби, та через втому, одночасність основного раунду змагань та низку інших причин від подальшої участі в I Олімпійських іграх 1896 року — відмовився. На II Олімпійських іграх в Парижі 1900 року, в складі збірної Російської імперії, брав участь український фехтувальник Петро Заковорот2, що посів 7-е місце. На Олімпіаді 1912 році українці Георгій Пантелеймонов3 і Микола Мельницький4 стали срібними призерами в складі команди Російської імперії зі стрільби з армійського пістолета. У 1936 році в Берліні в складі команди Чехословаччини золоту медаль завоював спортсмен українського походження Володимир Сироватка5. Джон Лисак (?-?), інший учасник Ігор у Берліні у веслуванні на каное (де представляв США), також має українське коріння.

До 1940-х року українські спортсмени брали участь в Олімпіадах у складі команд Російської імперії, Польщі (уродженці Києва Мар'ян Водзянський (?-?), Андрій Солтан-Пересвят6 та інші), Австрії, Чехословаччини та інших. Проте левова частина українських спортсменів виступали під прапором Радянського Союзу на Олімпійських іграх з 1952 року до 1988 року, а після розпаду Радянського Союзу українські спортсмени були частиною Об'єднаної команди в 1992 році.

Національний олімпійський комітет України (НОК України) створено 1990 року. 1993 року його визнав Міжнародний олімпійський комітет (МОК).

Спортивні досягнення українців за 30 років незалежності не лише знайомили світ з Україною, а ще й доводили, що ми нація, якій є чим пишатися.

На Олімпійських іграх у Альбервілі (1992) золоту медаль з фігурного катання виборов Віктор Петренко7, який виступав під олімпійським прапором, а відтак гімн України у Франції не пролунав. Зате влітку у Барселоні правила змінилися: призерів у індивідуальних видах спорту з колишніх країн СРСР нагороджували вже під гімни їхніх незалежних держав.

Вперше гімн України пролунав після того, як Олег Кучеренко8 став олімпійським чемпіоном (1992) з вільної боротьби.

Видатні українські спортсмени:

Іван Піддубний (1871-1949) — український борець у Російській імперії, шестиразовий чемпіон світу серед професійних борців у греко-римському стилі між 1905 і 1910 роками. Він походив із запорізьких козаків. У 1896 році Іван розпочав свою кар'єру професійного борця в цирку. Його відкрив і значно просунув граф Георгій Рибов (?-?). У 1903 році Іван Піддубний вперше взяв участь у чемпіонаті світу з професійної боротьби в Парижі. Між 1905 і 1910 роками він виграв загалом шість чемпіонатів світу у важкій вазі. З 1910 по 1920 рік Піддубний боровся переважно у Сполучених Штатах та Російській імперії. У 1920 році його було ув'язнено в Одесі під час Жовтневої революції в Росії, але невдовзі звільнено. У 1925 році Іван Піддубний повернувся до Сполучених Штатів. Там йому довелося перейти на вільну боротьбу. У 1927 році Піддубний повернувся до Радянського Союзу. Він оселився в Єйську на Азовському морі та продовжив виступати в цирку. Навіть за радянського режиму, який відкидав професійний спорт як західний та декадентський, Іван, тим не менш, був широко шанованим та поважним спортсменом. У 1945 році Івану Піддубному було присвоєно звання Заслуженого майстра спорту. У 1947 році він отримав перелом ноги під час циркової вистави, від якого так і не оговтався. Росія і зараз представляє його як свого національного героя, але це не так. Сам Іван Максимович спростував їхню теорію свого часу, виправивши своє прізвище в паспорті з Поддубного на Піддубний та написав власноруч – «Українець». Таким чином, як справжній козак відстоявши свою честь.

Taihō Kōki (він же Іван Боришко, 1940-2013) — японський спортсмен українського походження, професійний сумоїст, 48-й йокодзуна. Прозваний «великим йокодзуною 20 століття». Здобув 872 перемоги проти 182 поразок. До січня 2015 року був єдиним сумоїстом, який виграв Імператорський кубок 32 рази. Батько, Маркіян Боришко, — українець, уродженець села Рунівщина (Харківська область), який наприкінці XIX століття переїхав із родиною на Сахалін. Мати, Кіе Ная, — японка. Іван народився в місті Сікука на Південному Сахаліні. У 1945 році, після окупації радянськими військами південної частини острова, батька репресували (згодом він працював перекладачем і помер в СРСР), а матір з дітьми депортували на Хоккайдо. Щоб вижити в повоєнній Японії, хлопчик взяв прізвище матері й став Кокі Ная. Свого батька він більше ніколи не бачив. 2002 року за дорученням Тайхо в Україну приїхав його помічник з деякими подарунками. У тому числі передав гроші для змагань, які вже носили ім'я Кокі Тайхо. У Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата Тайхо, набрав води з криниці та трішки місцевої землі. Відтоді Кубок Кокі Тайхо розігрували в Україні деякий час щорічно. Сам Тайхо вже доволі погано себе почував і нікуди їздити не міг. У 2009 році першим серед сумоїстів отримав Орден Культури Японії. У 2011му році, під час візиту до Японії президента України, Тайхо був нагороджений українським орденом “За заслуги” III ступеня.