Розділ 9. Науковці і винахідники

Прославили Україну також інші її сини й дочки, які жили та працювали у зарубіжжі, але щиро любили свою Батьківщину:

Олександр Островський (також Alexander Ostrowski, 1893-1986) — німецько-швейцарський математик українського походження (киянин). Він навчався в Марбурзі та в Геттінгенському університеті під керівництвом Давида Гільберта1 та Едмунда Ландау2, отримавши там докторський ступінь у 1920 році. Потім він працював з Еріхом Геке3 в Гамбурзькому університеті, де він захистив свою габілітацію в 1922 році. У 1923—1927 роках викладав як приват-доцент у Геттінгені. У 1925 і 1926 роках Островський був стипендіатом Фонду Рокфеллера в Англії. У 1927 році він отримав посаду повного професора Базельського університету. У 1950 році отримав швейцарське громадянство. Після виходу на пенсію в 1958 році Островський продовжував викладати як запрошений професор у різних університетах США, а також працював у Національному бюро стандартів США як інструментознавець. Олександр Островський зробив важливий внесок у багатьох областях математики, але особливо в аналізі. Два різних фундаментальних факти з теорії оцінки та теорії сум називають Теоремою Островського. Він був лідером у галузі чисельного аналізу і надав багато точних доказів збіжності різних методів. Островський розробив багато стабільних процедур, які досі використовуються в числах. Він також багато працював над числом лінійної алгебри. Премія Олександра Островського (англ. Ostrowsli Prize) — міжнародна наукова нагорода, яку присуджують за видатні математичні досягнення з 1989 року. Грошова премія становить 100 000 швейцарських франків.

Георгій Богданович Кістяківський (також George Bogdan Kistiakowsky, 1900-1982) — видатний українсько-американський хімік і фізик, який брав участь у розробці першої атомної бомби. Він був старшим сином Богдана Федора Олександровича Кістяківського4 та Марії Вільгельмівни Берендштамм (1869-1932). Його мати походила з відомої родини інтелігентів з німецько-єврейським корінням. Його дід Вільгельм Людвігович Берендштамм (1839-1904) був археологом і відомою постаттю українського громадського життя. Георгій Кістяківський відвідував приватні школи в Києві та Москві до російської революції 1917 року. Його заарештували більшовики, але він зміг втекти через Сербію до Німеччини, де пізніше (1925) отримав ступінь доктора хімії під керівництвом Макса Боденштайна5. У 1926 році Кістяківський емігрував до США і викладав хімію в Принстонському університеті. З 1930 по 1971 рік викладав у Гарвардському університеті, з 1933 року — професор. У 1932 році він був обраний членом Американського фізичного товариства. Він був членом Національної академії наук з 1939 року та її віце-президентом з 1965 по 1973 рік. Під час Другої світової війни з 1944 по 1946 рік він був керівником відділу вибухів (з 600 співробітниками) у Національній лабораторії Лос-Аламоса, яка працювала над першою атомною бомбою. З 1959 по 1961 рік Кістяківський був радником (так званим спеціальним помічником з питань науки і техніки) президента США Дуайта Д. Ейзенхауера6, учасником Манхеттенського проекту і водночас головою науково-консультативного комітету президента ( PSAC). У 1967 році він отримав Національну медаль науки. У 1977 році Кістяківський став головою Ради за придатний для життя світ, яка боролася проти ядерної війни. Кістяківський отримав кілька міжнародних нагород, у тому числі Президентську медаль Свободи, Медаль Пристлі Американського хімічного товариства та Національну медаль науки. Георгій Богданович Кістяківський був батьком американського фізика Віри Кістяківської.

Vera Kistiakowsky (1928-2021) американський фізик, професор Массачусетського технологічного інституту (з 1963) і член Американського фізичного товариства та Американської асоціації сприяння розвитку науки (1987-1989). Кістяківська проводила дослідження в галузі експериментальної ядерної фізики, експериментальної фізики високих енергій та астрофізики. Автор понад 100 наукових праць. Віра Кістяківська вела активну громадську діяльність: Як член Асоціації жінок виступала за активну участь жінок у науці. Також вона була противником гонки озброєнь.

Alex Podolinsky (Алекс Подолинський, 1925-2019) — український та австралійський теоретик і практик біодинамічного землеробства, відомий у світі популяризатор біодинамічного землеробства. Ім'я Алекса Подолинського є своєрідним символом і прикладом ведення біодинамічного сільського господарства. Винайшов і успішно застосовував у землеробстві «Австралійський професійний біодинамічний метод», відомий також як метод Подолинського. Внесок Алекса Подолинського у розвиток біодинамічного землеробства дуже великий, його учні та послідовники працюють у всьому світі. 2006 року побачила світ книга «Біодинаміка — шлях до ефективного землеробства». Друга книга з цієї серії «Біодинаміка — землеробство майбутнього». Наступна книга із серії (2008) — «Жива культура землеробства. Живе знання».

Локальну (місцеву, обмежену) імунізацію винайшов Олександр Безредка (Alexandre Besredka, 1870-1940), який був ще одним відомим учнем одесита Іллі Мечникова та його колег у Парижі. Олександр Безредка — український і французький мікробіолог та імунолог єврейського походження. Олександр вивчав біологію в Одесі (1888-1892) і навчався в медичному коледжі в Парижі (1892-1897), де він залишився на все життя і став громадянином Франції в 1910 році. Причиною еміграції було усвідомлення того, що наукова кар’єра для нього неможлива за самодержавної царської влади, оскільки він постійно чув про християнізацію, але не хотів зраджувати батьківську віру. Він здобув докторський ступінь у Сорбонні (1910), а з 1916 року став заступником директора Інституту Пастера в Парижі. Багато років Безредка і Мечников проводили досліди з шимпанзе. Під час Першої світової війни Безредка служив військовим лікарем у Вердені та Бар-ле-Дюку. З 1919 року він зосередився на дослідженнях імунітету, що виникає внаслідок кишкових інфекцій. Бесредка спеціалізується на дослідженні механізмів клітинного самозахисту та фагоцитозу. Під час своєї кар'єри в Інституті Пастера він зробив величезний внесок у противірусну терапію та розробку вакцин проти різних інфекційних захворювань. Відомий також своїми дослідженнями анафілаксії. Винайдений ним метод локальної імунізації (щеплення Безредка) знайшов застосування для профілактики ряду інфекцій: тифу, дизентерії, холери, стрептококів і стафілококів. Його ім'я пов'язане з Реакцією Безредки, Антигеном Безредки і Методом Безредки. Метод являє собою різновид вакцинації з використанням сироваткової терапії для профілактики анафілактичного шоку (її називають Десенсибілізацією Безредки).