Розділ 8. “Російські” вчені

Російськими світ несправедливо вважає наступних великих учених:

Одним із найвідоміших українців ХХ століття був конструктор Сергій Павлович Корольов (1906-1966), який заклав важливі основи космічних досліджень. Він відіграв важливу роль в історії космічних подорожей. Корольов — видатний український радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, головний конструктор і основоположник практичної космонавтики. Під його стратегічним керівництвом було здійснено видатні технологічні прориви, які назавжди змінили історію людства та відкрили космічну еру. Ключові досягнення: Перший штучний супутник Землі: 4 жовтня 1957 року було успішно запущено апарат «Супутник-1», створений на базі розробленої Корольовим міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Перший політ людини в космос: 12 квітня 1961 року відбувся історичний запуск космічного корабля «Восток-1» із Юрієм Гагаріним на борту. Вихід у відкритий космос: Керував місією «Восход-2» у 1965 році, під час якої Олексій Леонов здійснив перший в історії вихід людини у відкритий космічний простір. Міжпланетні програми: Започаткував перші польоти автоматичних станцій до Місяця, Венери та Марса.

У фільмі-катастрофі «2012» український транспортний літак АН-225 «Мрія» показаний як «російська модель». У всьому світі його називають «російським». Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова — український виробник літаків і автобусів з Києва, названий на честь конструктора Олега Костянтиновича Антонова (1906—1084). Антонов Ан-225 «Мрія» (кодова назва НАТО «Козак») був розроблений О. К. Антоновим на базі чотиримоторного військово-транспортного літака Антонов Ан-124 спеціально для контрейлерного транспортування космічного човника «Буран». Літак є рекордсменом найдовшого та найважчого літака у світі та займає третє місце за розмахом крил. Цими досягненнями тепер так нахабно і незаслужено пишається Росія. Ан-22 «Антей» — турбогвинтовий широкофюзеляжний транспортний літак, побудований у Києві в 1965 році. Літак встановив 41 світовий авіаційний рекорд. Внаслідок російського вторгнення в Україну у 2022 році літак отримав неремонтовані пошкодження, що поставило під загрозу його льотну придатність.

Микола Васильович Скліфосовський (1836-1904) — видатний український та російський хірург, який залишив по собі незабутній слід в історії медицини, революційні методи лікування та тисячі врятованих життів. Народився у Херсонської губернії Російської імперії. Микола навчався в Одеській гімназії. Вищу освіту здобув на медичному факультеті Московського університету. Він був одним із найкращих студентів медичного факультету. По закінченні його у 1859 році повернувся на Батьківщину, працював в Одеській міській лікарні, у 1870-1871 роках — професор Київського університету, пізніше професор вищих медичних закладів у Петербурзі й Москві. 1863 року отримав ступінь доктора медицини. З 1866 року — у закордонному відрядженні, стажувався у Великій Британії, Франції, Німеччині. Як військово-польовий хірург брав участь в австро-пруській та франко-пруській війнах. Учасник російсько-османської війни 1877-1878 років, де працював разом з хірургом Миколою Пироговим (дивіться главу 5.1). На фронті Скліфосовський удосконалював практику та оперував поранених солдатів по кілька діб без відпочинку. Після завершення воєнних дій Микола Васильович працював професором у Московському університеті, завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив у потужний лікувальний комплекс. З ініціативи науковця в Російській імперії почали періодично проводити з'їзди хірургів. 1897 року провів у Москві ХІІ Міжнародний з'їзд хірургів. Був визначним військово-польовим хірургом, один із перших (разом з М. І. Пироговим) запровадив у Російській імперії асептику та антисептику у хірургічній практиці, проведення операцій під анестезією, сприяв жіночій медичній освіті, організації медичного факультету при університеті в Одесі. За ініціативою Скліфосовського було оголошено серед лікарів збирання коштів на побудову пам'ятника М. І. Пирогову в Москві. На його прохання відомий скульптор Володимир Шервуд1 безкоштовно створив модель пам'ятника, який і було поставлено перед будинком хірургічної клініки на Дівочому полі. Праці Скліфосовського присвячені питанням військово-польової хірургії, травматології, хірургії органів черевної порожнини тощо. Скліфосовський приїжджав під Полтаву щоліта. У зв'язку з тяжкою хворобою 1900 року остаточно оселився у своєму маєтку в селі Яківці, придбаному ним у 1884 році й розширеному в наступне десятиліття (нині — частина Полтави). І навіть попри погіршення самопочуття, оскільки з колії Миколу Васильовича вибив інсульт, він продовжував приймати пацієнтів, селян лікував абсолютно безкоштовно. Скліфосовський висадив у маєтку сад, який на міжнародній виставці плодівництва в Петербурзі в 1894 році назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у Полтаві почав вирощувати хміль, купив у Баварії міні-броварню. Вільно говорив українською й був українським патріотом. У 1904 році Микола Васильович Скліфосовський помер у віці 68 років. Його поховали на цвинтарі Свято-Богородичної церкви у селі Яківці поряд із могилою сина. Це місце вважається історичним, оскільки там відбувалася знаменита Полтавська битва. На плиті видатного хірурга висічені слова: "Світячи іншим — згоряю сам". Це гасло Микола Скліфосовський проніс через все своє життя. Ім'ям Скліфосовського названі: Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського, Полтавська обласна премія імені М. В. Скліфосовського.

Мільйони людей у всьому світі зобов’язані Володимиру Хавкіну життям. Цей виходець із Бердянська винайшов вакцину проти холери і чуми. Найдовше – 22 роки – відомий бактеріолог прожив в Індії, рятуючи країну від епідемії. За 40 років понад 35 млн людей врятувалися завдяки йому від страшної хвороби. В Індії Володимира звели в ранг божества, а преса охрестила його ”благодійником людства”. Володимир Хавкін (англ. Waldemar Haffkine, автентичне ім'я Валдемар Мордехай Волф Хавкін, 1860-1930) — український, французький, швейцарський та індійський бактеріолог єврейського походження. Творець перших вакцин проти чуми та холери. Навчався в Одеському університеті, звідки був відрахований за участь у політичній організації «Народна воля». Працював у лабораторії Іллі Мечникова (див. нижче) спочатку в Одесі, а пізніше в Парижі. У Франції винайшов протихолерну вакцину. Уряд царської Росії відмовився застосовувати винахід політичного противника російської імперії. Після відмови використовувати протихолерну вакцинацію в низці країн Європи, Володимир Хавкін з 1896 року працював в Індії, де створив першу в історії вакцину проти чуми. Зусилля науковця знайшли підтримку в уряду Великої Британії. Досліди з винайденими вакцинами Хавкін найчастіше проводив на власному організмі. В Індії було вакциновано понад 4 мільйонів людей. Хавкін був призначений головним бактеріологом країни та директором Бомбейської протичумної лабораторії (Мумбаї). Пізніше ця лабораторія була перетворена на інститут Хафкіна (Haffkine Institute). Володимир Хавкін обраний почесним членом багатьох наукових товариств та академій країн Європи й Азії. За рік до смерті він заповів власні кошти (500 тисяч доларів США) на створення фонду заохочення молодих наукових талантів, який існує й досі. В Ізраїлі комітет пам'яті Хавкіна організував урочисту посадку 1000 дерев у відомому лісі миру, де нині розташований меморіальний гай Володимира Хавкіна. На честь Володимира Хавкіна названі вулиці в Одесі та Бердянську. Нагороди: Медаль Мері Кінгслі від Ліверпульської школи тропічної медицини (1907).