Розділ 4. Медіа

Історія українських медіа охоплює понад два століття розвитку історії преси в Україні — від перших друкованих газет XVIII століття до сучасних цифрових проєктів, що функціонують під час повномасштабної війни. Розвиток українського інформаційного простору традиційно відбувався в умовах жорсткої цензури, заборон та постійної боротьби за національну ідентичність.

На підконтрольних Російській імперії українських землях розвиток журналістики штучно стримувався. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) фактично заборонили друк українською мовою, через що центр національної журналістики тимчасово перемістився до Галичини.

15 січня 1776 року у Львові вийшов перший номер газети Gazette de Léopol (французькою мовою). У травні 1848 року під час "Весни народів" у Львові почала виходити «Зоря Галицька» — перший друкований орган українською мовою.

Перша радіопередача в Україні відбулася у Харкові в 1924 році. Українське Радіо стало ключовим голосом епохи, пройшовши через цензуру та репресії.

Історія українського телебачення бере початок у 1951 році також із Харкова, де група радіоаматорів здійснила перші телетрансляції.

Попри жорсткий радянський контроль та русифікацію, в 1970–1972 роках В'ячеслав Чорновіл1 підпільно видавав «Український вісник», фіксуючи хроніку репресій та спротиву.

Українські медіа за кордоном пройшли довгий шлях — від перших друкованих видань української політичної еміграції в Європі та Північній Америці до розгалуженої мережі сучасних цифрових платформ для переселенців нової хвилі.

Масова трудова еміграція до США та Канади на рубежі століть викликала потребу в рідному слові. Одними з перших газет стали «Свобода» (заснована у 1893 році в США) та канадські видання на кшталт «Канада» та пресвітеріанський «Ранок» (з 1905 року у Вінніпегу), а згодом — соціалістичні та робітничі часописи («Робочий народ»). Ці газети об'єднували розсіяних по фермах і шахтах людей, навчали грамоти, підтримували зв'язок із Галичиною та Наддніпрянщиною і захищали права іммігрантів у чужомовному середовищі.

Після поразки Української революції 1917-1921 років центрами політичної та культурної думки стали Париж, Прага, Берлін та Варшава. У Парижі у 1925 році з ініціативи Симона Петлюри та соратників було засновано тижневик «Тризуб», який став важливою трибуною української політичної еміграції. Виходили численні наукові, літературні та студентські часописи.

Післявоєнний період і Табори для переміщених осіб (1945–1950): У Німеччині та Австрії в таборах біженців виникло понад 100 українських періодичних видань, діяли таборові друкарні, школи та театри.

Золота доба діаспорних медіа в США, Канаді, Австралії та Британії: Видавництво «Смолоскип», газета «Українське слово», «Гомін України».

Згодом з'явилося українське діаспорне телебачення та радіомовлення (програми в Торонто, Нью-Йорку тощо), що фінансувалися громадами. Їхнім головним завданням було збереження ідентичності, протидія радянській пропаганді та лобіювання інтересів України на Заході.

Із розпадом СРСР зв'язок між Україною та діаспорою спростився, частина старих паперових видань скоротилася або перейшла в інтернет, водночас сформувалися нові хвилі трудової міграції (до Італії, Іспанії, Португалії, Чехії), які створювали власні локальні групи, сайти та сторінки в соцмережах.

Вибухове зростання нових медіа: Через повномасштабне вторгнення Росії за кордон виїхали мільйони українців (найбільше в Польщі, Німеччині, Чехії, Канаді, Великій Британії). Виникли десятки нових незалежних медіа, подкастів і волонтерських інфоресурсів, орієнтованих на адаптацію біженців, висвітлення міграційних процесів та збереження зв'язку з Батьківщиною (як-от нові онлайн-платформи для українців у Європі та Північній Америці, зокрема спільні ініціативи на кшталт Platform.ua чи локальні медіа на кшталт Ukraine Pulse в Ірландії).

Глобальна місія: Українські журналісти й медіа за кордоном сьогодні не лише інформують діаспору, а й ведуть боротьбу з дезінформацією в приймаючих країнах, доносячи правду про війну до іноземного суспільства.

Роберт Максвелл (Robert Maxwell, насправді Гох Мехелен Гершович, 1923-1991) був британський медіа-магнат, видавець і власник газети, бізнесмен і політик єврейсько-українського походження. Народився на Закарпатті, в селищі Солотвино. Одна з найбільш загадкових постатей у світовій історії. До того, як стати Максвеллом, він міняв ім’я кілька разів. Цей українець був мільярдером, які володіли більшою частиною медійного бізнесу Великобританії, знав більше 10 мов і, як подейкували, працював на різні таємні спецслужби і розвідку. У 1978 році Роберт Максвелл приїжджав в Україну. Побачивши рідне містечко, який зовсім не змінився за 40 років, він запропонував місцевій владі $ 60 млн на реконструкцію – але радянська влада відмовилися від цього подарунку. ”Чим більше секретів людина може забрати в могилу, тим успішніше вона в житті”, – говорив Роберт.

1В'ячеслав Максимович Чорновіл (1937-1999) — видатний український політик, публіцист, дисидент, один із батьків української державності та лідер національно-демократичного визвольного руху кінця 1980-1990х років. Він був співзасновником і головою партії Народний Рух України, народним депутатом України I–III скликань, а також посмертно удостоєний найвищого звання Герой України (2000).Чорновіл є символом незламної боротьби проти радянського тоталітарного режиму за незалежність України. Чорновіл провів близько 15–17 років у радянських таборах суворого режиму та на засланні в Якутії. У КДБ через його незламність отримав прізвисько «Неугомонний». В'ячеслав Чорновіл загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих до кінця обставин в автокатастрофі.
Значна частина українського суспільства та соратників Чорновола вважають цю аварію політичним вбивством, організованим тодішньою владою напередодні майбутніх президентських виборів. Офіційне розслідування неодноразово закривали та поновлювали. На його похорон у Києві прийшло до 200 тисяч людей, що стало однією з наймасовіших маніфестацій в історії України. Похований на Байковому кладовищі.