Розділ 2. Письменники

Трагедія бездержавного народу, коли талановиті митці змушені переходити на мову окупанта в пошуках аудиторії, — це глибока соціокультурна драма, відома як культурна асиміляція та колоніальна травма. Коли нація позбавлена власної держави, її мова та культура часто маргіналізуються, позбавляються інституційної підтримки та фінансування. Цей феномен має кілька трагічних вимірів:

Питання виживання та масштабу. Митці прагнуть, щоб їх почули й побачили. Якщо колонізатор створює умови, де «імперська» мова відкриває двері до великих видавництв, театрів, бюджетів та мільйонної аудиторії, а рідна мова штучно звужена до рівня «провінційної» або взагалі заборонена, автори опиняються перед жорстоким вибором між творчою самореалізацією (і виживанням) та збереженням ідентичності.

Крадіжка культурного капіталу. Переходячи на мову завойовника, талановиті люди мимохідь збагачують культуру самого гнобителя. Згодом імперія привласнює ці здобутки, видаючи чужі таланти за власну «велич». В історії України це чітко видно на прикладі багатьох письменників, художників та вчених, яких світ досі часто помилково сприймає як частину «російської культури».

Внутрішній розкол митця. Це завжди особиста трагедія душі. Людина змушена творити в чужій мовній матриці, що нерідко призводить до відчуження від власного коріння, почуття провини або меншовартості.
Цей процес зупиняється лише тоді, коли народ здобуває незалежність і починає свідомо інвестувати у власну культуру, деколонізувати простір та повертати імена своїх геніїв додому.

Класики та письменники світового значення з українським корінням:

Микола Гоголь (1809–1852) — народився на Полтавщині, писав російською мовою, але у творах широко використовував українську тематику, фольклор та національний колорит.

Антон Чехов (1860–1904) — мав українське коріння по лінії дідів (родом із Сумщини), у спогадах сучасників добре знав українську культуру та мову.

Федір Достоєвський (1821–1881) — походив із роду подільських священників; його дід та батько (який народився на Вінниччині) мали українське походження.

Михайло Булгаков (1891–1940) — народився в Києві, навчався та жив там значну частину життя, описав Київ у багатьох своїх творах.

Аркадій та Борис Стругацькі — відомі письменники-фантасти, чиї родини були пов'язані з Україною (родине походження з Полтавщини).

Корній Чуковський (1882–1969) — народився в Санкт-Петербурзі, але дитинство та юність провів в Одесі та Миколаєві.

Максимилян Волошин (1877-1932) — письменник-поет, перекладач та маляр українського походження. Народився в Києві, жив у Криму.

Володимир Володимирович Маяковський (1893-1930) – відомий радянський поет, драматург і публіцист з українським корінням.

Микола Васильович Гоголь (1809-1852) — всесвітньо відомий письменник, драматург і публіцист, який народився в Україні, але писав свої твори переважно російською мовою. Його спадщина є унікальним культурним феноменом, оскільки вона поєднує українську ментальність, фольклор та образи з контекстом тогочасної Російської імперії. Гоголь став одним із визнаних класиків літератури, відомим своїм гострим гумором, сатирою, а також містичними та гротескними мотивами. Микола народився у містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Він походив зі старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя (?-1679), що був гетьманом Правобережної України наприкінці XVII століття. У смутні часи української історії деякі з його предків приставали і до шляхти, наприклад дід Гоголя, Панас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738—1805). Гоголь був справжнім знавцем рідної мови, і розмовної, і писемної. Його збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород» відзначаються насиченим українським колоритом, детальним описом українського побуту, традиціями та віруваннями українського народу. Герої цих творів виражаються мовою, пройнятою українськими виразами та фразами, настільки багатими, що для російських читачів М. Гоголем створюється спеціальний словник. Український цикл в творчості Миколи Гоголя пройнятий лірикою, гумором та життєвою енергією, відзначається відчайдушністю та героїзмом. З іншого боку, російський цикл, зокрема починаючи з повісті «Шинель», пронизаний сарказмом, глузуванням та сатирою, спрямованою на суспільне життя і державний устрій. Ці два різні цикли представляють собою два відмінні світи. В українському циклі присутня любов, радість, відданість, жертовність та героїзм заради землі, тоді як в російському циклі люди перебувають поза межами цих цінностей. У повісті «Тарас Бульба» Гоголь вивів монументальний, героїчний образ козацької нації. Проте, цей твір також показав перші ознаки тиску цензури — у другій редакції тексту значно посилилися проімперські акценти. Трагедія ідентичності Миколи Гоголя — це одна з найскладніших і найдраматичніших тем у літературознавстві, яка полягає у глибокому внутрішньому роздвоєнні письменника між його українським етнокультурним корінням та імперською російською долею. Намагання поєднати в одній душі палкий український патріотизм із великодержавним шовінізмом Російської імперії призвело до світоглядної кризи, яка, на думку багатьох дослідників, стала однією з причин його передчасної духовної та фізичної смерті. Сам Гоголь у відомому листі 1844 року до Олександри Смирнової красномовно описував свій стан: «Сам не знаю, яка в мене душа — хохлацька чи російська». Ця «двоєдушність» стала для нього не просто творчим компромісом, а особистим прокляттям. Столична критика та інтелігенція вимагали від нього відмовитися від українських тем і стати «великоруським» письменником, що поглиблювало його внутрішній розкол. 20 лютого 1852 року лікарський консиліум наважується на примусове лікування Гоголя, результатом якого стало остаточне виснаження і втрата сил, ввечері він впав у безпам'ятство, а на ранок помер.