Частина 5. Екзистенціальне похмілля

Я котилася по поверхні планети, вниз до невеликого зеленого озера, хоча його я б швидше назвала калюжкою. Біля мене біг Реф тримаючи у руках, невеликий акваріум, наповнений такою ж зеленою водою.

Те що я котилася так вниз було моїм свідомим рішенням, бо так було швидше добратися до калюжі, ніж бігти у незручному скафандрі. Часу було обмаль, принаймні мені так повідомляв таймер всередині шолому, та постійні спроби шифонів додзвонитися.

— Шо робити ? - кричав Реф, стоячи над калюжею.

У зеленій воді дрейфували маленькі прозорі істоти-кульки. Всі їх нутрощі були занадто сильно видимі, як на мене. Якісь рожеві смуги, великий сірий міхур, та дуже багато прозорих колбочок, створювали відчуття, що це швидше одноклітинний організм переросток. 

Ті штуки, дуже сильно булькали, намагаючись десь з води чи повітря набрати собі поживних речовин, збившись у купку, не рухаючись.

— Реф, хапай одного і треба втікати, часу нема ! - кричала я

— Вони всі такі милі, не можу обрати - сказав Реф, вдивляючись у купку огидних сопляних кульок.

Я вирвала у Рефа акваріум і залипла на секунду, на ті кульки. Дивна пустота захопила мою голову. Треба було обрати хто з цих сопливиків виживе, і мені на диво це важко давалося.

— Злата, час - прошепотів позаду Реф

Чомусь у голові було пусто і я завмерла. Кінцівки не слухалися. 

— Реф, я не можу…

Слимак вихопив у мене з рук акваріум та зачерпнув одненьку маленьку істоту разом з водою, та закрив зверху все кришкою. Після чого він схопив мене за руку та потягнув до шатла. 

Таймер всередині скафандра показував число десять коли ми тільки сіли в наш корабель та почали злітати. Поки Реф керував шатлом, моя пуста голова сконцентруватися на цьому числі, яке невпинно зменшувалося.

Долетівши до атмосфери планети, я відчула сильний удар в спину, від якого наш шаттл втратив контроль. Але Реф зміг втримати штурвал, поки я з акваріумом літала всередині. Я схопила свій стілець та прикріпила себе і акваріум паском безпеки.

Шатл завис у просторі, а ми з Рефом дивилися на планету, на якій ніби нічого не відбулося. І взагалі на ній нічого не відбудеться вже ніколи. Вона завмерла у часі, ніби велика об'ємна фотографія планети.

Можливості потрапити на планету чи втекти з неї уже не було. Самі фізичні процеси на ній завмирають. Та і взагалі, бог знає шо на ній там відбувається.

Ці космічні музеї почали з'являтися місяць назад, в різних закутках галактики. І їх кількість уже налякала багатьох у Союзі. Планети між собою ніби не пов'язані нічим, а  їх кількість уже перевалила за сотню. Найдивніше в цьому всьому те, що про появу кожної такої планети нам повідомляє якийсь дивний сигнал, який приходить до нас, з випадкової пустої точки у галактиці.

Само собою майже всі кораблі “Двірників” послали вивчати, що взагалі відбувається. Планета, на яку ми з Рефом дивилися, як раз і була тією, яку нас послали вивчати. Ну як нас, ми взагалі нічого не розуміли, то була робота шифонів, які як раз літали навколо нашого корабля.

Ми мовчки летіли до нашого “Двірника”.  Я думала над тим, що сталося і залипала в акваріум з істотою, який лежав у мене на колінах. Прозорий малий булькав та намагався фільтрувати водичку в акваріумі. А шифони за вікном, створюючи невеликі зграйки, елегантно плавали та переносили якусь апаратуру. Їх грація як завжди мене захоплювала, вони рухалися так, як рухаються сукні найкрасивіших жінок в найкращих фільмах старовини. Виблискуючи на сонці, вони мене заспокоїли трохи.

Ми з Рефом зайшли в нашу каюту, поки я все ще, міцно вчепившись, тримала акваріум. За вікном, прямо у космосі, висів наш старий друг шифон, який явно хотів з нами поговорити. Реф спокійно “вислухав” те, що насвітив шифон.

— Він питається, нащо ми туди попхалися - переклав його Реф.

— Скажи як є, ми знали що планети не стане, тому нам стало жаль цих істот - почала я, дивлячись собі під ноги но акваріум - додай, що це особливі штуки. На тій планеті не змогло більше нічого вижити, окрім як цих пухирів.

Шифон вислухав Рефа, і підплив прямо до мене, між нами було двадцьть сантиметрів і трохи скла. Він явно, щось говорив саме мені.

— Я не думав, що ти така безвідповідальна. Якби у вас не вийшло, смерть Рефа була б на тобі - переклав його Реф - і це все заради цієї бурульки ?

Я кивнула шифону, він мав рацію. Мій кивок Реф переклав фіолетовим кольором.

— Ми “Двірники”, так називаємося, бо ми вичищаємо всесвіт - перекладав Реф -  подивись за вікно, планети просто зупиняються. У нас і так багато проблем, тому не робіть нових нам.

— Ти знав, що на землі двірники, не тільки вичищають сміття, а деколи і садять квіточки? - гмикнула я Рефу

— Що мені йому сказати ? - спитав Реф

— Скажи йому щось таке, що він хоче почути, про те шо ми перепрошуємо і що він найкрутіший - прошепотіла я Рефу.

— Взагалі я здивований, що це ти мене потягнула рятувати цих милих малих - шепотів мені Реф, поки перекладав шифону якусь муть.

— Сама не знаю, що зі мною - промовила я, задумавшись 

— Що з тобою було на тій планеті ? 

— Чесно кажучи я уявлення не маю, таке вперше зі мною.

***

Я сиділа на підлозі корабля, спершись спиною та головою на живу стіну. Вона муркотіла, та приємно рухалася. Моя голова боліла, тому мені було потрібно трохи масажу. На колінах у мене лежав акваріум.

На лаві спереду мене сидів Реф, та вібрував від тривоги. Крізь його напівпрозоре тіло, я дивилася у вікно, в якому стривожено літали шифони. Хоча вони мене і бісили, та все ж їх рух заспокоював. 

— Злато, підійди - гукнув мене Реф до вікна

Я секунд тридцять дивилася на нього і думала, про те,  як мені було тільки-но добре і чому він мене взагалі покликав. Але слимак продовжував кликати мене. Тому, ледь рухаючись, я встала, схопивши акваріум під пахву, та почалапала до нього. Та шифона, який уже щось світив йому.