Частина 3. Дуже нерухомий камінь

Ми з Рефом стояли біля живої стіни. Вона пульсувала і тряслася, видаючи звуки схожі на мурчання та крики козла одночасно. Чорна шерсть повністю ховала світлу шкіру, за якою знаходилося, щось ще.
— Я не розумію чому ми це маємо робити ? - спитала я з невдоволенням. 
— Бо це наша черга - відповів слизнячок.
Стіна стиснулася і утворила дві складки шкіри крізь які якась дивна істота почала проникати в наш відсік.  Спочатку воно було схоже на велику чорну волохату кульку. Але зверху почав з'являтися довгий та рухомий ніс, який одразу почав все нюхати. Далі знизу виросло десять волохатих довгих кінцівок - мацаків, якими істота почала рухатися в сторону до нас.
— Мій творець дав мені рот, бо я маю вам сказати дещо 
Ми переглянулися з Рефом, а потім глянули у сторону живої стіни. Вона була частиною величезної живої істоти, ми її називали мамою. Та істота могла створити і народити простеньку копію істоти. Людей чи щось складніше вона б ніколи не відтворила. А  гуртосімейні істоти, їй особливо вдало давалися.
— Мій творець просить вас перестати, його щипати та виривати йому ворсинки.
— Реф, виривав їй волосся ?
— Мені треба було для добрив ! А волосся мами прекрасно для цього підходить.
— Також, мама просить хоча б деколи мити та вичісувати вашу частину її тіла, воно зовсім не відчуває догляду та ласки - продовжила волохата істота
— Звісно - вигукнув Реф 
— Я про тебе подбаю - сказала я після того, як підійшла до стіни.
— У творця немає вух, щоб чути - перервала мене волохата істота - моє повідомлення закінчилося, можете мене вести до планети.
Ми ледве втрьох впхалися у шатл та полетіли в сторону червоної планети. На ній жила ціла купа таких самих істот, як цей волохань. 
—  Що ти тут будеш робити ? - спитала я
—  В основному виділяти феромони 
—  Це тому тут такий сильний лимонний запах ? - рознюхувала я
—  Так, вони люблять такі феромони - відповів волохатий - вони мають, змінити та спростити відношення цих істот, до співпраці з Союзом.
—  А це взагалі правильно так робити ? - спитав Реф 
—  Я не знаю, я просто лечу виділяти феромони це моя робота там - випльовуючи шерсть проговорив волохань - починаю уже жаліти, що мені дали рот !
***
Я пленталася по чорній кристалічній планеті. Її чорнота пожирала, все світло навколо. Десь позаду плентався Реф, в образі моєї мами, вона комічно тягнула величезний бур. 
—  Ти пам'ятаєш точне місце куди нам потрібно ?
—  Так воно отам, сто метрів
Моя рука маркером  їздила по величезному кристалу створюючи прямокутну форму. Їй в цьому допомагала лінійка яку я тримала в іншій руці. 
—  Схоже на ідеально рівний прямокутник, шістдесят на вісімдесят ? - спитала я вдивляючись у малюнок, очевидно нерівно намальованої фігури.
—  Я пропоную вирізати - крикнув Реф, вганяючи бур у породу.
Після години роботи Рефа, перед нами стояв кривенький чорний шматок породи. 
—  Тепер найклеюй - сказав Реф.
Я відліпила маленьку чорну наклейку і вліпила її прямо в центр шматка породи. Таку саму наклейку я вліпила собі на лоба.
—  І, що тепер ? - спитала я
—  Чекаємо - ствердно сказав Реф.
—  Не сприймай це на свій рахунок, але чому, я такий кривий ? - прозвучали слова у мене в голові
—  Ти також це відчув ? - спитала я Рефа
—  Так, ми обидвоє чуємо його, завдяки тій наклейці - слизняк показав на наклейку
—  Враховуючи ваш останній перформанс союз наполіг, аби я спостерігав за вами. 
—  Я думав ця вся планета - то ви ? - спитав Реф
—  Так, моя свідомість живе в кристалічній решітці цих кристалів. Я виділив, лише незначну частину себе, яка була зайнята перерахунком пилу.
—  Чому саме вас ?
—  Я звик спостерігати мовчки, за всім.
Запала неприємна тиша. Мені не дуже хотілося отримувати особистого наглядача.
—  Хто з вас буде мене нести ? - спитав кристал
—  А вас потрібно нести ? - спитав Реф
—  Як бачите ніг у мене немає 
Я видихнула, Реф тягнув сюди бур, значить чесно буде, якщо я понесу кристал. Стоячи над ним, я забула уже про свої тривоги і надіялася що він не важкий. Присівши та піднявши його я зрозуміла, що він важелезний. А через те, що ми його криво вирізали, кристал гострими кінцями почав впиратися у мою шкіру. 
 —Ви розумієте що від вас залежить, доля всіх людей ? - прозвучало у мене в голові поки я, як крабик боком чалапала до шатла - вас прийняли, як частину Cоюзу, але ви все ще не частина керівного органу.
 —Це я бачу - іронічно сказала я, ледь не перечепившися
 —Деякі істоти, так ніколи і не стануть справжньою частиною союзу.
Я глянула на Рефа. Деякі істоти справді ніколи не зможуть стати справжньою частинкою Союзу. Так, нас людей прийняли, але ми все ще немаємо прямого представництва у владі - його треба заслужити. І тільки тоді вам дають можливість обрати одного представника, зазвичай це найрозумніша та найкреативніша істота. Її розум тоді зчитують, та додають до загального коду Союзу, який і вичисляє всі рішення. 
 —Якщо себе гарно проявите, то отримаєте свого представника - продовжилося гудіння у мене в голові - Мені надали адаптовану версію історії та культури людства. 
 —І як вона тобі ?
 —Все дуже гарно, особливо сподобалися романи, я б їх звичайно трішки підправив, зробив трохи лаконічними і естетично узгодженими. А, ну і щоб не викликали ніякої тривоги.
 —І тебе навіть не налякала історія людства ?
 —Читається, як дуже чорна комедія. Хоча її циклічність трохи наскучує. 
 —Схоже на правду - подумала я - А як ти плануєш наглядати за мною, якщо у тебе очей навіть не має ?
 —Ви працюєте, уже багато років у програмі “Двірники”, мали б уже знати, що очі це не єдиний спосіб бачити. Але ви не бійтеся, ми оптимізуємо ваш хаос.
 —Оптимізуєте ?
 —Так, щоб намалювати картину, потрібні рамки, чи не так ?
 —Угу - прошепотіла я
Я всілася на планету тримаючи кристал, сил його нести не було, а сил його слухати було ще менше. Дивно, як істота, яка мала мовчки дивитися так багато говрила. Так ще й горб на який я мала витягнути свого наглядача здавався все більшим і більшим з кожною секундою. 
 —Як мені вас називати ?
 —Називай мене Флор. 
 —Флор, ви істота розумна, тому думаю погодитеся, чисто з точки зору фізики оптимально буде вас котити вверх по цьому схилу.
Не дочекавшись відповіді, я кинула Флора на землю і швиденько працюючи руками котила його вверх до шатлу. Реф позаду спотикаючись плентався за нами. 
***