Частина 2. Гравітаційний торт

Маленькі краплі падали зі стелі біля мого ліжка. Я дивилася на калюжку синьої рідини, намагаючись заснути. Це не вперше, мені не давали мої сусіди зверху спокійно поспати. Тому я стрибнула зі свого теплого ліжка і почала натягувати свій важкий та холодний скафандр.
Поки я виходила з каюти, натягуючи рукавички, на мене дивився Реф, який грівся на сонечку.

— Знову капає? - сухо спитав він.
— Так, з ними варто щось зробити - злісно прошепотіла я.
— Не дають тобі спати ?
— Угу - крізь зуби сказала, я натягуючи лівий чобіт
— Вам людям так не пощастило, щоб не вмерти маєте пів життя сидіти виключені - почав роздумувати Реф
— Угу - сказала я натягуючи уже правий чобіт
— Вони всі там мене лякають - фіналізував Реф

Наш корабель, ділився на блоки співіснування істот. Прямо над нами знаходилися істоти, які жили у повній невагомості. І прямо над моєю каютою жили Шифони. Істоти ці були квадратні та супер тонкі, схожі на чорну квадратну скатертинку.
— Вони всі там не більше ніж літаючи ганчірки - заспокоїла я Рефа
Я йшла по довгому коридорі червоним сходам, які об'єднували наші відсіки. Вони вели до величезних сірих дверей. Щоб їх відкрити, було необхідно крутити 3 ручки одночасно, першу вверх та вліво, другу три оберти за годинниковою стрілкою і 4 проти. Останню ручку потрібно перемикати з положення 36 градусів у положення 55 градусів. Я довго крутила їх намагаючись хоч щось відкрити, але все марно, ті двері не людьми робилися і не для людей.

— Недавно вони мені залили мій врожай будяків, і ті померли - сказав позаду мене Реф. З його тіла виросло три слизькі вирости, якими він за пару секунд відкрив двері. - а я люблю рослин, які мають цікаві механізми захисту.

Двері відчинилися і я зайшла в коридор, позаду мене двері закривав Реф. Текст інопланетною мовою повідомляв, щось про те що ввійшовши в наступний відсік гравітація буде відсутня. Підготувавши невеликий планшет, я стрибнула зі злим обличчям вперед крізь двері.
Я потрапила у величенький відсік, 20 метрів шириною. Вся техніка та об’єкти в ньому або вільно плавали, або були прив'язані до стін. Поміж цієї техніки снували чорні тонкі істоти, схожі на тканину. Рухалися вони граційно, видовжуючи та звужуючи свої тонкі тіла. Вони спілкувалися світлом, тому періодично підлітаючи одна до одної вони мерехтіли різними кольорами одне на одного.
Одна з таких істот граційно підпливла до мене. Зупинившись, вона випрямилася, і утворила чорний прямокутник тканини прямо перед моїм обличчям. Вони так виражали загрозу, принаймні я таке читала. Але у мене було одне лиш бажання, взяти їй за їх тіла і розвісити тут як наволочки.
Я вийняла свій планшет, із заготовленим повідомленням, він почав його мигати в сторону Шифона. Повідомлення говорило про те, як не вперше їх експерименти приводять до тріщин у корпусі, через які токсичні рідини потрапляють у наш відсік, та про те, що їх місія це спілкування з такими ж істотами, як вони, а не вивчення вибухових речовин та приладдя для створення боєголовок.
Чорна тканина Шифона затряслася та вибухнула мільйоном маленьких світяшок. Вони мерехтіли та створювали повідомлення, які мені перекладав мій скафандр. На екрані світився текст: 
“ Що ви тут робите….. у вас немає ніякого права бути на…. нашій території “
Але дивним чином приблизно половину того, що говорив мені Шифон скафандр не зміг перекласти. Зазвичай це означає, що це лайливі слова, яким йому складно знайти аналогії у моїй мові.
Ситуація була критична, якщо свій сон я могла ще пробачити їм, то будяки Рефа точно були останньою краплею. Тому поки злий Шифрон, щось там світив мені, я підлетіла до маленької панелі на стіні, я давно ще, знайшла інформацію про її існування у планах цього корабля.
Шифрон крутився над моєю головою. Поки, я відкрутила кришку панелі та зрізала та об'єднала певні кабелі. Це зробило одну просту, але ефективну штуку - включило гравітацію.
Всі ганчірочні істоти разом з їх девайсами полетіли вниз та приземлились на обшивку станції. Зараз вся їх грація зникла і вони повністю нагадували чорні скатертини, які лежали на землі нерухомі. Життя без гравітації не дало їм можливості розвинути достатні м'язи, щоб існувати, в умовах гравітаційних полів.
Я приземлившись на ноги, спокійно підійшла до Шифрона, який до цього витав навколо мене, і почала записувати коротке повідомлення на свій планшет, поки він мені вимигував різні прокльони:
“ Болю ти не відчуваєш, бо немає в тебе нервових закінчень.  Ти відчуваєш, те що люди називають безвихіддю. Це відчуття коли тебе не чують і ти не можеш нічого зробити. Кожного разу коли одна капля токсичних рідин буде капати з вашого відсіку, я буду приходити і включати гравітацію “
Поки планшет вимигував моє повідомлення, Шифрон на хвилинку перестав світитися. Мені здається він нарешті перестав говорити і почав роздумувати над тим що я написала.

“ Більше ніяких крапель, ніколи “

Світилося його повідомлення у мене на екрані. Це все було жорстоко, але мене так навчили на курсах інопланетної дипломатії. 
Виходячи з відсіку, я дивилася на Рефа, який відкривав мені двері. Позаду, уже літали Шифрони, яким я включила назад гравітацію. Мені стало дивно, що Реф, який говорив з ними схожою мовою так боявся з ними розмовляти. 

***

Ми з Рефом летіли на шатлі на черговий виклик. Шатл прямував, до якось зеленуватої планети. 

— Реф, а що з нею таке ?
— Хмм, якась дивна планета, вона ніби вкрита точками - відповів мені слизняк

І справді те що здалека нам здавалося точками, виявилося величезними різнобарвними кругами, радіусом в декілька кілометрів, які щільно покривали всю планету. Наче хтось розмалював планету в стилі гігантської гри, де правила зовсім незрозумілі.

— Нас покликали, сюди відвідати одну людську колонію - затарабанив Реф - шось кажуть, що у них проблеми з гравітацією.
— Ми ж ніби таким не займаємося - здивовано відповіла я Рефу
— В союзі ніхто таким не займається ніби.