Глава 1

- Пауліночко, рідна моя! Я тебе просто благаю, давай закінчимо цю розмову. Я вже тиждень слухаю. Не можу більше, правда. Боюся, що до твого відльоту - залишу тебе одну в чужому місті і навіть сумління мене не зʼїсть.

- Тю, ну ти і смішний! Твоя бабуся на тому, хай йому грець, ГОА вижила, коли батьки твої не витримали та втекли. А ти мене лякаєш самим інтернаціональним містом світу? Та я тільки сьогодні за нашу недовгу прогулянку разів двадцять український гомін чула.

 Пауліна щиро сміється. Так, ніби я їй запропонував тисячу доларів замість тисячі гривень. Ні, цю жінку нічим не налякаєш. Я добре памʼятаю, як минулої осені вона поїхала провідати свого сина і невістку на ГОА. Мої батьки часто проводять осінньо-зимовий сезон у Індії, тому Пауліна спакувала свої пожитки і рвонула до родичів на пару місяців. Вирішила захватити день народження сина в кінці листопада, а там і до Нового року недалеко. Але свята родина разом не провела. Ближче до Різдва - батьки залишили сонячну Індію і повернулися до зимового Кіпру, основного місця проживання. Навіть попри категоричне несприйняття мамою температури нижче 20 по Цельсію і відсутності сонця. Вижити з бабусею так довго вони не змогли. Боюся, що саме це стало причиною їхньої еміграції з Польщі, щойно мені виповнилося вісімнадцять.

 Насправді, Пауліна Поліш - приклад для наслідування і мій найкращий друг. Ми не завжди знаходилися разом територіально, але емоційно були тісно повʼязані. Саме завдяки Полі (я так ніжно називав бабусю ще з дитинства) я сформувався як сильна і смілива особистість. Що було досить складно з батьками радянського виховання. Вся свобода і незалежність в мені - це вплив життя і вчинків Пауліни. Найпершим уроком для мене була новина, що бабуся покинула сімʼю і виїхала до Польщі з Чернівців. Вона не хотіла жити із чоловіком, який підтримав свого 18-річного сина стати батьком в такому молодому віці. Маючи родичів у Варшаві - емігрувала, влаштувалася, знайшла роботу, згодом - отримала громадянство. Всі говорили, що егоїстка. Але я знав - лише завдяки бабусі всі жили в достатку, тато міг вчитися, дідусь сидів зі мною, мама змогла влаштуватися на роботу, але якби не кошти, що надсилала Поля із Польщі - навряд чи ця сімʼя вижила б у лихі девʼяності.

 Згодом тато закінчив університет, почав задумуватися про майбутню професію. І в цій ситуації бабуся наштовхнула на думку робити меблі. Перші два роки він вчився цьому в Україні, а коли набрався практичного досвіду - Поля забрала нас всіх до Варшави. З дідусем, правда вони так і не зійшлися, але від цього поважали один одного не менше.

 Думаю, що вже досить добре зрозуміло, що Пауліна Поліш - жінка владна, сильна, і суперечити їй дуже важко. Вона уособлює шляхетну польську пані із манерами одеської тітоньки з Привозу. Правда Поля в Одесі не жила, але як кому що робити розкаже конкретно.

 Ось така гостя перебувала у мене вже четвертий тиждень і я був у збентеженому очікуванні її відльоту через два дні.

 За цей місяць я відвідав усі визначні місця Торонто, про які навіть не здогадувався, хоча проживав уже у цьому місті два роки. Сьогодні було одне із останніх must have у Канаді: вечеря у ресторані вежі CN Tower.

“  — Он вращается.

    — Кто вращается?

 — Макушечку дай мне, пожалуйста. Ресторан вращается.

    — А, ну, если ты хочешь вращаться, тогда, конечно, вращайся…”* 

- І я хочу «вращаться»! - Такими словами привітала мене бабуся два місяці тому, коли я мав необережність відповісти на її дзвінок. Виявилося, вона вже оформила вʼїздні документи для туризму у Канаді і мала неймовірне бажання повечеряти на висоті більше трьохста метрів. Зі словами «Твоя студентська віза скоро закінчиться, і в кого я потім буду жити? А такий шанс відвідати Канаду випадає не кожному. Тому… де я можу купити квитки?», вона поставила мене в куток. Вибору не мав, заплатив за переліт і зустрів в аеропорту. Жити в готелі відмовилася, поселилася у мене. Познайомилася із моєю дівчиною. І ось вже тиждень  виносить мені мозок з цього приводу.

- Денисе, не зли мене. - Вкотре торочить мені бабуся, чекаючи на своє замовлення і розглядаючи дивовижний вид нічного Торонто. Я не можу сказати, що дуже ним вражений, оскільки моя квартира теж знаходиться в Даунтауні і теж має високий поверх, але досвід всеодно цікавий. Певно, як би не Пауліна, я б і не відвідав цю визначну памʼятку.

- Поля, ну припустився я помилки, так вийшло. Нічого ж страшного не сталося. Давай хоч один раз ми повечеряємо не згадавши Рошель.

- Ти шуткуєш,  синку? Я маю бути повністю впевнена до свого відʼїзду, що ти навіть не згадаєш ту пройдисвітку.

- Ріднесенька, я її ще тиждень назад забув, якби ти мені кожні пʼять хвилин про це не нагадувала.

- Хто тебе знає? Може ти тільки показуєш, що сильний, щоб мене не засмучувати. Чоловіки важко переносять зраду.

 Напевне Пауліна в цьому була права. Але в мене такого досвіду було мало. Можна сказати - це вперше. Зазвичай, я не заводжу стосунки занадто далеко. І коли бачу, що дівчина починає напосідати, просто змінюю дівчину. Велике щире кохання у моєму житті було лише раз. Воно мене наповнило. І здається, що іншим коханням  - більше місця не буде. Правда мені тоді було шість, а їй - шістнадцять. Але серцю - не накажеш. Нічого подібного з того часу я не відчував. Тому у кохання не вірив. Стосунки серйозні  заводити часу не мав. Та і бажання такого не виникало. Було бажання - будувати бізнес. Це була моя любов. Дівчата були супутниками цього всього, але не більше. Саме на таку партнерку і натрапила Поля.