ГЛАВА 3. Тьма за посмішкою

Одна жінка, досвідчений психолог з багаторічним стажем, завжди мріяла допомагати людям знаходити гармонію та щастя в житті. Її шлях у професію почався з особистого досвіду: у юності вона зіткнулася з труднощами, які допоміг їй подолати мудрий наставник. Тоді вона зрозуміла, що хоче присвятити своє життя тому, щоб допомагати іншим так само, як допомогли їй.

Її офіс знаходився в центрі міста, в затишному кабінеті з м'якими кріслами, приглушеним світлом та спокійною музикою на фоні. Її клієнти приходили з різними проблемами: хтось боровся з депресією, хтось мав труднощі у стосунках, а хтось намагався знайти своє місце в житті. Вона завжди уважно слухала, намагаючись зрозуміти кожну людину та її унікальну ситуацію.

З часом її репутація як талановитого і дбайливого психолога поширилася по місту. До неї записувалися на прийом за кілька місяців наперед, а її клієнти часто рекомендували її своїм друзям і знайомим.

Час минав, і життя в кабінеті досвідченого психолога йшло своїм чередом. Жінка завжди виглядала спокійною та дбайливою, завжди готовою допомогти своїм клієнтам. Але за зовнішньою доброзичливістю приховувалося щось зловісне.

Вона почала усвідомлювати, що не просто допомагає людям, але й має над ними неймовірну владу. Відчуття контролю та могутності затуманило її розум. Її почало захоплювати темне бажання. Вона вирішила, що буде карати тих, хто, на її думку, не заслуговує на щастя. Її метод був простим і витонченим: вона додавала отруту в чай або каву, які пропонувала своїм клієнтам під час сеансів. Спочатку вона обирала тих, чиї проблеми здавалися їй найбезнадійнішими або тих, кого вона вважала непотрібними у цьому світі. Вона ретельно підбирала жертв і використовувала безбарвну, безсмакову отруту, яка була практично непомітною.

Одного разу її жертвою став чоловік середнього віку, який прийшов до неї з проблемами в особистому житті. Він був ввічливим і в міру відвертим, але щось у ньому викликало в неї роздратування і презирство. Вона вислухала його розповідь про невдалий шлюб, про нездатність налагодити стосунки з дітьми і, посміхаючись, запропонувала йому чашку міцної кави.

Пройшло кілька днів після зустрічі з психологом. Він йшов по вулиці в центрі міста, розмірковуючи про свій останній сеанс. Натовп навколо нього був жвавий, люди поспішали у своїх справах. Раптом чоловік відчув дивне печіння в горлі, ніби його щось душило зсередини. Він зупинився, намагаючись зробити вдих, але повітря не надходило. Його очі розширилися від жаху, коли він схопився за горло. Перехожі почали помічати його страждання. Хтось закричав, хтось кинувся до нього на допомогу, але було вже пізно. Він впав на коліна, його обличчя зблідло, і він захлинувся, не в силах вдихнути. Навколо нього почали збиратися люди, і незабаром хтось викликав швидку допомогу. Але чоловік був уже мертвий.

Ця історія стала похмурим нагадуванням про те, що іноді зло ховається під найдоброзичливішою маскою, і що не завжди можна довіряти навіть тим, хто здається безкорисливим і дбайливим…

Вечірні сутінки огортали місто, коли жінка-психолог, вже звикла до своїх таємних злочинів, приймала чергового клієнта. Цього разу це була молода жінка, яка боролася з глибокими нападами тривоги і депресії. Вона розповіла про своє відчуття безвиходності, про безкінечні ночі, проведені у сльозах, і про страх перед майбутнім. Психолог уважно слухала, киваючи у потрібних місцях, і, як зазвичай, запропонувала чашку чаю, цього разу з додаванням отрути. Молода жінка нічого не підозрювала і, подякувавши за увагу і турботу, повільно випила чай.

Минуло кілька днів, і тіло молодої жінки було знайдено у її власній квартирі. На перший погляд, все вказувало на самогубство. Вона лежала на ліжку, у кімнаті панував безлад, а поруч з нею стояла порожня пляшка з-під таблеток. У руці вона стискала записку, в якій йшлося про її відчай і небажання жити далі. Здавалося, що дівчина вибрала цей трагічний шлях, щоб покласти край своїм мукам.

Поліція, яка прибула на місце, не виявила жодних ознак насильницької смерті. Судово-медичний експерт, оглянувши тіло, зробив висновок, що смерть настала в результаті передозування ліками. Записка, порожня пляшка і розповіді родичів про її депресію лише зміцнили версію про самогубство.

Однак у темній кімнаті кабінету психолога, на полиці серед безлічі книг і паперів, лежав маленький флакон із залишками безбарвної і безсмакової отрути, яка не залишала слідів, за винятком лише відчуття гіркоти і неменучості, яке вона приносила своїм жертвам. У свідомості психолога все більше утверджувалося переконання, що вона має право вирішувати, хто гідний жити, а хто — ні.

Психолог сиділа за своїм столом, попиваючи червоне вино з кришталевого келиха, і в її очах відбивалося похмуре задоволення. Вона піднялася і підійшла до полиці, де зберігався флакончик з отрутою. Взяла його в руку і, вертячи в пальцях, відчула холод скла.

— Ще один маленький засіб позбавлення від страждань, — прошепотіла вона, усміхаючись своїм думкам.

В її голові крутилися образи всіх тих, кого вона вже відправила у вічний спокій. Кожен з них приносив їй насолоду і відчуття всесилля. Психолог підійшла до вікна і подивилася на місто, окутане нічною імлою. Вогні вікон і вуличних ліхтарів створювали химерний візерунок, у якому вона бачила свої можливості. Її майбутнє здавалося їй безкінечним полотном, на якому вона могла малювати свої похмурі картини. "Кому наступному я допоможу знайти спокій?" — думала вона, відчуваючи, як темрява все глибше проникає в її свідомість.

Раптом психолог відчула, як щось холодне торкнулося її плеча. Вона підскочила, оглянулася, але нікого не побачила. Холод проникав усе глибше, і її тіло почало тремтіти від жаху. Дівчина підійшла до дзеркала, що висіло на стіні, і побачила своє відображення. Але це була не вона — з дзеркала на неї дивилися червоні очі. Серце билося так сильно, що здавалося, воно ось-ось вирветься з грудей. Психолог впала на коліна, втративши свідомість…