Глава 9

Я спустошена. Вчора все було добре. Усього мить і наше життя скалічене. Я дивлюсь на Ейдана, який лежить серед нашої вітальні. Чи він живий? Я не можу прийти до тями. Тео штовхає його, й щось кричить. Його обличчя спотворює біль. Освальд завмер, але в очах я бачу страх. Я не дивлюсь на Фенікса, мені страшно від того, що я побачу там .

-Що ж, усі зібрались до купи, - невисокий чоловік виходить к моєї кімнати, він одягнений наче мафіозі у чорний костюм, лакеровані чорні туфлі, а сиве волосся зализано назад. – Бесс, поверни цьому дурню його іграшку.

Бесс виходить слідом, тримає маленьку камеру на долоні.

-Це було надто просто, Фене, ти думав, я дурна.

Я ковтаю слину, й повертаю голову до Фенікса. Його вилиці напружені, він обережно бере мене за руку й тягне, щоб я стала позаду нього.

-Ви не надто розумна, дівчино, бо, розуміючи всю ситуацію, втягнули ще трьох людей, хіба Ейдан цього заслуговую? Цей виродок. Коли він намагався протистояти мені, я дав йому зрозуміти, що вб’ю його наступного разу. Але його смерть на ваших руках. Я тут ні до чого.

-Але чому? Він же ваш син… - кажу я, роблю крок, але Фенікс повертає мене назад.

-Мій син? Хіба це нормально, що син такої людини, як я нетрадиційний? Нормально, що спить з чоловіками? Чи це добре для мене? Я хотів все виправити, одруження, бізнес. Він завів романтичні стосунки з охоронцем, я вбив його коханого. Потім гарненький студент, з яким він вчився, молодий білявий хлопець. Один постріл і його нема, наче й не було. Я знайшов щоденник Ейдана, там були усі, кого він любив, а я їх знищив.

Я втратила дар мови, бо це було не просто дикістю, справжнє знущання.

-Але ж ви аморальний виродок! – я кажу це спокійно, бо спустошена.

-Аморальний виродок?

-Ви спите зі своєю падчеркою, - він лише сміється з мене.

-Любонько, - Бесс показує жест, після якого здоровенний чолов’яга відтягає Фенікса від мене, а Бесс підходить надто близько. – не турбуйся, твого рота ми стулимо навічно. Фенікса одного не залишу.

Постріл. Та це не я стікаю кров’ю, а Бесс, яка тихенько сповзає до низу, хапаючи мене за руки. Знов постріл. Батько Ейдана намагається втекти, та я падаю на підлогу й затуляю вуха. Де Фенікс? Час зупиняється, я підіймаю очі й бачу, що він лежить трохи подалі від мене. Я швидко повзу до нього.

-Ні, ні, ні, будь ласка, - я бачу, як його очі ось-ось заплющяться,  його поранено, і я знімаю кофтину, щоб затулити рану й стримати втрату крові.

-Амелі, - він торкається моєї щоки закривавленою долонею, - я так тебе люблю.

Освальд підходить до нас, Тео сідає поруч зі мною. Фенікс з останніх сил посміхається, а потім його рука падає на підлогу. Я штовхаю його, й кажу, щоб від навіть не думав помирати. Мені прикро, що я втягнула його в це все. Ця гра була надто складною для нас. Я плачу й кричу, шукаю очами, хто зміг би допомогти.

Освальд розставив камери всюди, бо відчував, що трапитись може, що завгодно. Ейдан попрощався з нами у письмовій формі, бо дуже добре знав батька. Ми змогли довести його причетність до кількох вбивств, бо було записано зізнання. Бесс врятували, та вона також засуджена. Фенікс помер ще до приїзду швидкої. Я навіть не думала, що можу його втратити, й цьому винна я. Ми певно могли бути разом, але цього вже не трапиться.

-Люба Амелі, - Тео обійняв мене за плечі, а я була безсила, й заревіла від болю, - поплач, плач сильніше, поки не стане сил просто впасти у ліжко й заснути. 

Як склалось моє життя без нього? Поки не знаю, бо не можу повноцінно жити. Ми на його могилі втрьох, але Освальд не підходить, поки Тео не піде геть.

-Він дещо просив тобі передати, - Освальд простягає конверти, але я зовсім забула про втрату батька.

-Наче відчував, що так буде, але не розумію, чому втрутився.

-Через відео. Він й без тебе копав під Бесс, щоб помститись, а про те, що вона спить з вітчимом знав це кілька тижнів, випадково повернувся в незручний для них момент.

-Це я винна. Як би я не придумала все це, цього б не трапилось.

-Тебе обіграли, він придумав все це ще до того, як ти це вимовила.

-Ти придумав все це, щоб я не відчувала себе винною?

-Насправді, ні.

-Що ти відчуваєш зараз, розумнику?

-Що маю тебе захистити, Амелі, окрім спустошення.

Я взяла його за руку й продовжила дивитись на надгробну плиту з ім’ям того, кого кохала усе усвідомлене життя. Ми були дуже схожі, мислили в одному напрямку, притягували один одного, але нас завжди було четверо. Можливо, колись я зможу відкрити своє серце іншому, але зараз, заплющуючи очі, я уявляю, що Фенікс поруч. Під теплими променями сонця, я уявляю, що він мене обіймає.

P.s.  Якщо цікаво. Амелі знадобився не один рік, щоб пробачити себе за все й відпустили, але усі ці роки, Освальд терпеливо чекав, він завжди був поруч.