Глава 8

Ми були, наче банда злодюжок, натягнули чорні капюшони, окуляри, й дивились на височенну офісну споруду.

-Його кабінет на двадцять четвертому поверсі, - каже Фенікс, я підіймаю голову, та мені зовсім не видно кінця, наче нескінченне.

-Наче замок дракона, тільки принцеса Ейдан, й ми його викрали заздалегідь.

-Ой, як добре кажеш, - Тео легенько штовхає мене в плече й дуже безглуздо посміхається.

Не на часі, бо я дуже боюсь. Фенікс буде актором вистави, яка не має заборон, але має наслідки. Мені страшно за нас усіх. Фенікс береться за це, бо є шанс помститись, а я бо не маю право бути осторонь. Коли зі мною трапився той випадок, не було нікого, хто був би на моїй стороні й щось зробив для мене. Фенікс не одразу зрозумів, що я була жертвою у чиєїсь грі, я страждала наодинці. Мені було соромно перед батьками, вони підтримували мене, але ніхто не намагався відновити справедливість. Тому, я тут.

-Ти йди, ми будемо поруч. Я певна, вона там.

Фенікс нервує й навіть не живиться на мене. Його погляд спрямовано на великі скляні двері. Певна, в ньому бореться дві його сторони. Одна сторона завжди за правду, а інша за помсту, й вони, певно, зійшлись на чомусь одному, тому він робить крок. Прискорює крок й зникає за тими дверима. Ми сідаємо у тонований джип Освальда.

-Він впорається? – я дивлюсь на Тео, а потім на Освальда, нахиляючись до передніх сидінь.

-Він впорається, - каже Освадьд, дивлячись кудись вперед,  - Але будь готова, що тобі буде неприємно.

-Він гарний актор, складно не повірити в його гру, - Тео вперше здається серйозним, на обличчі немає усмішки, дивиться на свої пальці, - Коли з тобою те трапилось…

-Мовчи, - Освальд осікає його.

-Він ледь не вбив тих, хто зробив це з тобою. Й поплатився за це.

-Що ти маєш на увазі? – я здивована.

-Його посадили, - Освальд також опускає очі. – Випустили через кілька місяців, бо батько Фенікса заплатив кожному кругленькі суми, вони домовились.

Я в розпачі, бо я не знала про це. Його серце страждало разом зі мною, та він мовчки це переварював. Мені боляче це усвідомлювати, та це вже трапилось. У грудях боляче кололо, дихати стало важно, замало повітря.

-Чорт, мені треба вийти, - я відкриваю дверцята, але Освальд хапає мене за кофтину, а Тео зачиняє дверцята.

-Не можна, сиди тут, с того боку є камери, - Освальд здається грізним, але за цих ховається справжнє збентеження.

Мої очі наповнюються сльозами, й я затуляю рота, щоб не звити від розпачу. Я відштовхувала увесь цей час людину, яка готова була заради мене понівечити своє власне життя. Я поринаю у спогад.

Ми на озері, наче вже не маленькі, ми вже були у тих незрозумілих дорослих стосунках. Він накидає на мене плед та обіймає за плечі. Я дивлюсь на схід сонця, мене охоплює спокій та відчуття любові. Закоханість.

-Серце має так багато станів, - я посміхаюсь.

-І який стан зараз? – я готова втонути в його темних очах укутатись довгими віями.

-Я спокійна, й наче переповнена.

-Переповнена?

-Так, відчуттям любові, - він бере мою долоню й підносить до своїх вуст, відчуваю його тепло.

-Я теж.

-Чи то завжди так буде? Може, ми одружимось, у нас буде двоє дітей. Заведемо собаку! Так, хочу ретрівера, або… Краще малінуа. Ранок будемо починати з обіймів.

-Я буду приносити тобі у ліжко какао замість кави.

-Так, каву мені бридка, а я буду тягнути тебе назад у ліжко, я буду пристрасна.

Я кладу голову на його плече.

-Я кохаю тебе, - це вперше він так відверто говорив про це, підіймаю очі, дивлюсь на нього.

Фенікс посміхається, йому дуже личить посмішка. Він наче промінь сонця, стає теплим й комфортним для оточуючих, а я готова розтанути.

-Дуже? – я притуляюсь лобом до його щоки, та він нахиляється і дарує мені швидкий поцілунок.

-Дуже, я вбити за тебе готовий.

Вбити. Тоді все було добре, а зараз я просто дивлюсь на маски, які він надягає, коли виходить в маси. Ці люди не мають значення, йому начхати, він лише робив вигляд, що йому воно потрібно.

Проходить година, коли він виходить з нею. Серце щемить, бо він з нею, а я хочу вилетіти з машини та кинутись у його обійми. Та не можна. Вони сідають у її червону спортивну тачку, й нам треба їхати за ними. Ми прямуємо до їх котеджу. Ейдан розповів, як саме ми туди доберемось, ми трохи скоротили шлях, щоб не попастись на очі тій тупій курці. Бесс хитра, токсична, але все ж таки тупа.

Я прихватила бінокля, щоб спостерігати.

-Ти наче справжня шпигунка, але якась лячна, - Тео повертає на мене передне дзеркальце і у відображенні я схожа на панду с чорними колами від туші.

-Матінко, Фенікс буде в шоці, як побачить це, - я починаю терти під очима, але роблю тільки гірше.

Це не пріоритет, він зараз там, з нею. Я хочу, щоб він скоріше вийшов, бо не чекаю від неї нікого хорошого. Бачу, як Фенікс входить у кабінет цього виродка, Освальд щось робить у нотбуці.

-Треба вимкнути камери, я зміг залізти у мережу, але хтось намагається все виправити, йому треба поспішати. В нього є хвилин п’ять, - Освальд починає нервово тицяти на клавіатурі.

Це погано.

Амелі: Будь ласка, поспішай. В тебе дуже мало часу.

Фенікс: ОК.

Його коротка відповідь мене бентежить. Та я бачу, як через кілька хвилин він вилітає з дому. Бесс проводжає його до воріт, та цілує його й губи. Але ж він мій… Та бачити це все одно болісно. Ми стоїмо трохи подалі від дому, нас не видно, та ми бачимо геть усе. Фенікс йде до машини, та сідає поруч зі мною, й ми рушаємо. Я мовчу, та не можу відвести від нього погляд. В нього гарні руки, я хочу торкнутись їх. Хочу, щоб зараз ми лишились вдвох.

-О боже, ти плакала від нудьги з цими двома? – Фенікс легенько б’є Тео у потилицю.

Але я мовчу й продовжую спостерігати за ним. Він заглядає мені в очі й торкається пальцем біля очей.