Глава 6

Чому я так боюсь воду? Бо тонучі я не змогла нічого, була безсила й спустошена. Вона не підіймала мене на поверхню, я дуже стрімко йшла під воду, а батько витягнув мене в останню мить. Принаймні я собі так придумала цей спогад. Можливо, я була під водою всього дві секунди, але відчуваються вони, як вічність. І ось зараз, дивлячись на цей клятий лайнер, мені страшно.

-Мені потрібно скласти заповіт, перш ніж ступити на цю машину вбивцю.

-Не турбуйся, я підготувався, - він дістає рятувальний жилет, і я вихоплюю його дуже швидко.

-Я буду з ним спати, в жодному разі його не зніму, - я натягую жилет на себе та застібаю.

-Ти божевільна, Амелі.

Я пропускаю його слова повз та готуюсь піднятись на борт. Мені здається, що зараз адреналін у крові підлітає до неможливого, ноги починають не просто підгинатись, в мене наче параліч, вони не слухаються, і це зі сторони виглядає комічно. Фенікс одною рукою підхоплює мене за лікоть.

-Це дурість, - я надто емоційно сприймаю ситуацію.

До Фенікса постійно хтось підходить й робить фото. Він посміхається, розмовляє з ними, а я ловлю себе на думці, що ми справді надто різні. Я б не змогла бути медійною й публічною, а він так легко підкорює серця прихильниць. Хочу провалитись крізь землю, бо відчуваю себе зайвою. Фенікс дуже зайнятий і не помічає, як я зникаю. Мені цікаво геть усе, попри те, що мені страшно. В мене є жилет, я більше не потону. Мені потрібна ця думка, бо я інакше я не зможу бути спокійною й балансувати.

Я прямую поверхами й підіймаюсь до бару. На палубі зараз немає ні души. Я підходжу до краю й дивлюсь на Фенікса поверхом нижче, а потім на воду. Лайнер рушає з місця і я сідаю навприсядки. 

-Трясця, чому я тут? – я зажмурюю очі так сильно й стискаю зуби.

-З тобою все добре? – я розплющую очі, й бачу долоню.

Темноволосий хлопець простягає мені руку, щоб допомогти піднятись. Я обережно торкаюсь його пальців, а потім хапаю долоню. Мене хитає.

-Ти вперше тут?

-І певно в останнє.

В нього задовге волосся темне й ясні зелені очі, а ще у вухах хрестики.

-Мене також змусили, - хлопець тягне через трубочку коктейль й опирається на перила.

-Як когось можна змусити? – я нахиляю голову вбік й здивовано дивлюсь на нього.

-Не у всіх є вибір.

-Чому ж? Вибір є у всіх, а влади немає. І не завжди вибір, на який ми не можемо вплинути, нам подобається.

-Схоже на те. Ейдан, - він простягає мені руку, і я потискаю її, - Ти кумедна. Цей жилет…

-А, це просто мій спокій. Я мала вибір, «зробити» або відмовитись. Не поборовши страху, я забагато втрачаю.

-Я також… Твоє ім’я, - Ейдан чекає, що я назву його, але я не встигаю.

-Ось ти де, - Фенікс біг сюди й зараз йому важно дихати, й у нього розтріпалось волосся. – В тебе був шанс втекти, і я думав, що ти скористалась їм.

Фенікс помічає поруч зі мною Ейдана. Не відбувається дружньої бесіди, Ейдан швидко кладе руку мені на плече, кидає «ще побачимось» й прямує до сходів.

-Він мені не подобається.

-Тож це вже твоя проблема, а не моя.

-Чого це? – він підходить надто близько і я відчуваю той жар, що виходить з його тіла.

-Бо я не є твоєю власністю і маю право жити, як хочу.

-Ти не можеш бути власністю, бо ти жива людина, але ти моя людина, - погляд Фенікса, як у клубі, два роки тому.

Він стає схожим на звіра, але мені не страшно, я просто завмираю і дивлюсь на його вуста, а потім на напружені вилиці. Цей чоловік надзвичайно гарний. Я торкаюсь його волосся, занурюю в нього пальці й тягну на себе.

-Щоб я була твоєю ще потрібно заслужити, - видихаю у його вуста.

-Ти нестерпна.

У нас є три дні й я, насправді не розумію, що мені тут робити. Фенікс спланував для себе фан-зустрічі, і це бісить, бо я на них не піду. Дивитись, як він вдає з себе людину, якою не є якось гидко. Я вирішила, що піду до кінотеатру. Уявіть собі, на цьому лайнері показують старе кіно. Сьогодні за розкладом романтика, «П.С. Я тебе кохаю». Я вже дивилась його, але це відволікає від думок.

Біля входу видають попкорн. Зал зовсім невеликий, багато вільних місць, і я сідаю у центрі. Фільм починається, і я поринаю в атмосферу.

-Хай, - хтось сідає біля мене й простягає уперед свої довгі ноги, - якесь воно сопливе.

-То тобі краще піти, бо далі ще більше, - я нахиляюсь до його вуха, Ейдан має приємний запах.

Мені бракує сміливості подивитись на нього, але я відчуваю, як він дивиться на мене.

-Ти досі в жилеті, - він торкається застрібки й я переводжу на нього погляд.

Риси обличчя Ейдана достатньо миловидні, але він не уступає вроді Феніксу.

-Мій спокій, пам’ятаєш?

-Точно, - на його щоках ямочки. – Я досі не знаю твого імені.

-Амелі, - на цей раз я простягаю йому долоню й він обережно її потискає.

-Може ми втечемо?

-Що пропонуєш?

-Після фан-зустрічі твого дружка буде вечірка, ми могли б трохи розважитись.

-Я не поціновувач, вибач.

-А якщо я скажу тобі, що буде дещо цікаве?

Я мовчки підіймаюсь й прямую на вихід. Ми встигли на початок вечірки. Я бачу Фенікса, який свариться з якоюсь білявкою. Вона вішається йому на шию, а він відштовхує її й щось кричить. Я стою надто далеко, щоб чути їх розмову. Ейдан хапає мене за руку й тягне через танцпол, але я не відводжу погляд від Фенікса.

-Танцюй, дівчинко! – він кружить мене, й я ледь не падаю.

-Я не хочу, - я обходжу Ейдана й біжу до Фенікса, але він зникає.

Я встигаю побачити, куди вони йдуть. Він тягне білявку подалі від зайвих вух. Мені це не подобається, я прямую за ним, вони на палубі, і я стою трохи подалі у темряві. Ні, будь ласка, нехай на це буде якесь пояснення.

-Фенікс, ти не можеш так зі мною вчинити, я розщавлю тебе, як комаху. Ти втратив все.

-Бесс, ми лише трахались, я не обіцяв тобі кохання. Чи ти така дурепа?