Глава 5

«Це тільки початок». Шоста ранку. Я виглядаю у вікно. Червоний кабріолет стоїть біля воріт. Фенікс за кермом, і я не дуже хочу виходити. Мені ніяково, що прийдеться провести з ним час. Мені доводиться зібратись з духом, щоб вийти до нього. Я одягаю широкі джинси, сірий худі та чорну кепку, взуваю кросівки й не поспішаючи прямую до нього.

-Добрий ранок, сонце, - він посміхається й маше мені рукою.

Він не добрий. Я хотіла проплакати до обіду й не виходити зі своєї кімнати. Я зла й розчарована, і це можна прочитати на моєму обличчі.

-Бачу ти не виспалась, - він пристібає спочатку себе, в потім мене.

Я закатую очі й відвертаюсь в інший бік. У мене мішки під очима й червоні очі. Я ховаюсь у цих мішкуватих речах й кепці.

-Чому ти? Я не розумію, чому він обрав тебе… - Фенікс відкидає верх кабріолету.

-Навіть, не знаю, - ми зупиняємось на світлофорі, він повертається до мене, а я готова тонути в його очах.

Я милуюсь його віями й густими бровами, милуюсь його спалими вилицями та кутастим підборідям. Коли бачила його на обкладинках, розуміла, що він до біса гарний, але зараз я відчувала його магнетизм. Від нього дуже складно відвести очі. Він нахиляється зовсім близько й у грудях починає тиснути. Я ковтаю слину й мені не вистачає повітря.

-Надто близько, - шепочу я й закриваю очі.

-Ще не надто, - він простягає руку й хапає щось позаду мене.

Фенікс простягає мені білий конверт. У конверті квитки.

-Що це? Уїк-енд на круїзному лайнері?

-Ага, - ми починаємо їхати далі.

-Це дурість. Я не полізу на нього. Ніколи в житті я так близько не підійду до води.

-Такий варіант був, і на цей випадок є ще один конверт, - Фенікс тримає кермо лівою рукою, а правою лізе у бардачок.

Другий лист від батька. Я на кілька секунд завмираю, давлячись на своє ім’я, написане акуратним почерком батька. Витягаю листа.

Я знав, що так буде. Тебе надто просто передбачити. Тому читай уважно. Я хочу, щоб ти почала жити й перестала боятись змінювати своє життя. Рік тому Фенікс прийшов до нас, він був пригнічений й розбитий, ми вислухали його. Ти сказала, що ви вже дорослі. Це саме влучне, що ти сказала з усього, що йому наговорила, тому тобі треба вчиняти, як доросла. Передивись своє відношення до нього й знайди у собі сили зізнатись, що ти відчуваєш насправді.

Але ж ми тут не тому. Твій страх, то вода. Коли у дитинстві ти ледь не втонула, я звинувачував себе, але минуло стільки часу, прийшла пора побороти це й обов’язково навчись плавати. Відмова не приймається, бо далі ще буде, я приготував для тебе багато сюрпризів. Мати не допоможе тобі, бо вона нічого не знає. Свого провідника ти вже бачиш, він поруч і допоможе тобі, й не тільки він. Тож тримайся й набирайся сил, ти все зможеш, а не зможеш, не отримаєш наступного конверту й багато втратиш. Бувай, люба, й не тікай від себе.

Фенікс кидає на мене погляд, а я просто з’їзжаю униз й опускаю козирок кепки, щоб сховатись від його погляду.

-Не хвилюйся, - він кладе долонь на мою руку, я відчуваю тепло від нього.

Його дотик обпалює шкіру, але цей жар приємний. Мама казала, що він часто до них заходив. Я тікала від нього, а він, навіть, після того, як я його… Образила. Він спілкувався з ними, можливо так він хотів, щоб я залишалась у його житті. Фенікс знав про мене усе, але не чіпав мене.

-Дякую, - тихо промовляю я.

-Не варто, ти ж знаєш… - я не даю йому договорити.

-Не тільки за це. Я вважала, що ти є загрозою для мене, а зараз ти мій захист і підтримка. Ми не надто близькі, але я ціную все, що ти робиш для мене.

Я повертаю голову в інший бік, щоб він не побачив, що мої очі наповнені сльозами. Мишина різко завертає у бік й зупиняється за паркуванні біля супермаркету. Я мало що розумію, й все відбувається різко й швидко. Фенікс хапає мене за потилицю й притягає до себе. Він дивиться в мої очі, всього кілька сантиметрів між нами. Серце калатає так скажено. Дихання стає тяжким у обох. Зараз або ніколи. Я притискаюсь вустами до його вуст, відчуваю, як у душі хтось запускає феєрверк. Він цілує пристрасно й водночас ніжно. Чи це він насправді хотів зробити? Я не можу мислити раціонально, але відчуваю, що цього кроку він очікував.

-Я не можу відірватись від тебе, - він шепоче це мені у вуста, ще короткий поцілунок, - але нам потрібно їхати.

-Шкода, можна було б знайти заняття краще, ніж плавання на вбивчій машині, - я сідаю рівно, він повертається к керму, - Ти взагалі знаєш, стільки лайнерів тонуло? А Титанік? Ти розумієш, як це небезпечно? Я вмру. Я точно вмру. Батько певно хотів, щоб и зустрілись швидше.

Фенікс сміється, а я головно видихаю. Мені стає так тепло у душі. Він все ще мій. Два роки він чекав мене. Я хапаю його за одну руку, знімаю кепку й кидаю на заднє сидіння, розпускаючи волосся.

-Може, переманити тебе на іншу сторону? На темну!

-Що ти пропонуєш, хитрість?

-«Хитрість», - задумчиво повторюю я, - мені підходить. Може ми краще поїдемо зустрічати захід сонця?

-Обов’язково! У круїзі «Три дні кохання», - я закатую очі й надуваю губи.

-Нещадно.

-Я буду поруч, - він нахиляється й цілує мене у щоку, від чого я посміхаю.

Він буде поруч. Знову посмішка. Мій Фенікс, поруч з ним я наче повстала з попелу.